Жахослов ,

Х

До цього дня Кіт лише двічі бувала в цьому магазині. Вперше – у відповідь на повідомлення від містера Віна, за тиждень після батькової смерті. Один із китайських хлопчиків прийшов до будинку пастора, і Луїза, ледь притомна, доки Кіт не покликала її до дверей, закричала на хлопчика, аби той забирався геть. Він утік, впустивши прямокутну білу картку, яку підібрала Кіт і поклала в кишеню. Адреса, виведена на звороті прямим почерком, привела її до Лаймгаузу в магазин, у якому можна було знайти всі можливі трав’яні тонізуючі засоби.

Їй подобався запах, насичена, дурманна суміш усіх сухих інгредієнтів. Тоді, розповідаючи про свій обов’язок перед її родиною, він здався їй неймовірно старим, а під час другого візиту – навіть старішим. У цей другий візит Кіт висловила прохання, у результаті якого тепер мала власне місце у схованці. Тепер же, готуючись прийти сюди втретє, вона особливу увагу приділила зовнішньому вигляду, подбавши про те, щоб її сукня, капор, пелерина й сумочка були скрізь чорні, як нагадування про жалобу – період якої, щоправда, давно сплив – і про борг, який залишився.

Нічого не змінилося, хіба що запах набув нудотно-солодкавого присмаку – вона гадала, чи бува підземне приміщення не використовується як курильня опіуму, а тоді покачала головою. Вона не хотіла цього знати і була зараз не в тій ситуації, щоб когось судити. Світло ледь пробивалося крізь запацьоране лондонським брудом скло, у магазині зовсім не було відвідувачів, і здавалося, ніби жоден предмет не полишав своєї полиці з минулого разу. Але вона знала, що торгівля в китайського аптекаря йде жваво, а репутація в містера Віна була така, що навіть спеціалісти з Гарлі-стрит відправляли своїх пацієнтів сюди по деякі ліки. Якось вона спробувала лікувати Люціуса однією настоянкою старого джентльмена, але запах і смак викликали в нього таку відразу, що брат відмовився ковтати його більше одного разу, і врешті-решт мікстуру довелося вилити.

За прилавком був той, кого вона шукала. Умостившись на високій табуретці, він нагадував манекен або ж ляльку, залишену для охорони. Його кругле обличчя не виявило жодного подиву при її появі, хіба що рот під білими вусами вигнувся в усмішці привітання. Його довгий халат мав цікавий сіро-зелений колір, і вона подумала, як зручно в цьому одязі зливатися з тінями всередині будинку.

– Міс Кетрін, – промовив він. Його голос був текучий, наче олія. Голос молодого чоловіка. – Ще один світський візит, так скоро – мені варто хвилюватися?

Кіт усміхнулася.

– Вітаю, містере Він, – вона не була навіть упевнена, що це його справжнє ім’я, але саме воно прикрашало фасад його крамниці, саме так зверталися до нього жителі Заходу, що відвідували його заклад, і навіть його співгромадяни – принаймні в присутності інших. – Сподіваюся, у вас усе гаразд.

Він кивнув, але нічого не відповів, лише чекав, доки вона озвучить мету свого візиту.

Вона вагалася, але потім заговорила.

– Містере Він, я маю до вас особливе прохання. Мені нелегко про це казати, але я прийшла до вас через те, що нас пов’язує.

Китаєць розсміявся.

– Ви маєте на увазі мій борг, міс Кетрін.

Вона чи то кивнула, чи то знизала плечима у відповідь.

– І що вам від мене потрібно?

– Мені потрібен пістолет, сер.

Кілька довгих секунд він мовчав, розгладжуючи вуса, а тоді зробив нечуване – зійшов зі свого трону і наблизився до неї. Він рухався з нетиповою для старого спритністю, і вона подумала, що коли він буває повільним, то не через вимушеність, а лише тому, що так хоче.

– Це дуже велика послуга, міс Касвелл, – важко сказав китаєць, зупинившись перед нею.

– Ви винні мені велику послугу, містере Він. Так ви казали, – промовила вона так само важко, дивлячись йому в очі.

– Що дає вам підстави вважати, що я буду зацікавлений допомагати вам у настільки незаконній справі?