Жахослов ,

– Як ся маєш, Мері? – спитала Кіт, обережно сідаючи на стілець і з острахом думаючи, чи витримає він щось важче за згорнуту ковдру. Той невдоволено заскрипів, але витримав, і за кілька секунд Кіт розслабилася.

– Поки що жива, і, зважаючи на обставини, це найкраще, на що я можу сподіватися, – уїдливо відповіла Келлі.

Кіт кивнула.

– Я шукала тебе. Хвилювалася.

– Не варто було. Я можу про себе подбати, я чудово тут влаштувалася. Лише один «клієнт» на день, а ще він приносить мені лагодити одяг. У нас із ним згода.

– Ти не виходиш на вулицю, – зауважила Кіт.

– Ну, надворі холодно. – Келлі зав’язала нитку й відклала шкарпетку вбік, разом із парою. Потім взяла з кошика блузку, знайшла клубок відповідного кольору і почала засилювати нитку в голку. Кіт упіймала себе на тому, що прикушує язика, зосереджено спостерігаючи за її рухами.

– Навіщо ти зникла? Чому мене не попередила?

– Хтось почав мене переслідувати. Я нікого навколо не бачила, просто знала це. Тож я залягла на дно. До речі, не схоже було, що від тебе дочекаєшся хоч якоїсь допомоги.

Кіт не зважила на кпин.

– Тієї останньої ночі, коли я бачила тебе…

– М-м-м? – байдуже простягнула Келлі, не відриваючи очей від своєї справи.

Кіт дістала листа з кишені.

– Коли ти пішла, хтось підсунув це в щілину для паперів. І хтось стежив за моїм будинком, я впевнена. То була ти?

– Ні. Коли я пішла, я пішла. І цей лист теж не від мене.

– Я знаю. Він від нього.

Руки Мері Джейн застигли, випущена блузка повільно осідала в неї на колінах. Кіт розкрила конверт, як робила вже багато разів. Почерк анітрохи не нагадував червоні карлючки, розміщені в газетах. Цей лист не належав перу Джека, який любив писати, спілкуватися, вихвалятися і від душі тішився своєю поганою славою. Автор мав твердий вишуканий почерк і користався чорним чорнилом, а сам лист мав зосереджений діловий тон. Це була пропозиція здійснити обмін. Автор здавався розважливою людиною – чи принаймні такою, що вважає свої дії розумними.

Вона простягнула листа жінці, не насмілившись уточнити, чи вміє вона читати. Келлі неохоче взяла його, і Кіт стежила, як її очі рухалися туди-сюди вздовж рядків, всотуючи їхній зміст. Бачила, як тонкі руки жінки затремтіли. Дивилася, як Келлі підіймає голову, щоб зустрітися з нею поглядом, у якому стрімко наростав жах.

– То ось чому ти прийшла? – спитала вона придушеним голосом.

Кіт рішуче затрясла головою.