Жахослов ,

– Що?

– Елайзо, мені треба знайти Мері Джейн. Я маю знати, чи з нею все гаразд, і ще мені потрібна її допомога.

Жінка затрясла головою, але Кіт квапливо повела далі:

– Прошу, Елайзо, будь ласка. Не думай, що небезпека минула – Джек досі на волі. Він чекає.

Кіт бачила, що рішучість жінки похитнулася, і, аби підштовхнути її в правильний бік, дістала з кишені гаманець і дзенькнула його вмістом.

– Тут вистачить на їжу й дах над головою. І тобі не доведеться так тяжко заробляти гроші. Будь ласка, Елайзо. Я не збираюся зашкодити їй.

Спочатку здалося, що благання не допомогли. Але потім Купер зітхнула з відразою людини, що здає свої позиції, і простягнула руку. Кіт виразно подивилась їй в очі, даючи зрозуміти: не настільки вона дурна, щоб віддати гроші, перш ніж отримає інформацію. Жінка розсміялася.

– Мері Джейн казала, ти меткий хлопець. Гаразд, вона у мебльованих кімнатах на Флавер-енд-Дін-стрит, будинок 32, де мешкала Ліззі.

– Хто сплачує її рахунки? – спитала Кіт, відраховуючи монети в брудні долоні Елайзи Купер (її заощадження з витрат на домогосподарство за останні кілька тижнів, відкладені спеціально із цією метою).

– Вона «догоджає» власнику, як може, – розсміялася жінка і радісно сховала в кишені найлегші гроші у своєму житті.

Кіт насупилася.

– Елайзо, прошу тебе, не здумай пропивати ці гроші. Винайми кімнату і добре виспись. Будь обережна і не мерзни.

Жінка кивнула, але Кіт відчувала, що вона збирається вчинити з точністю до навпаки. Кіт знизала плечима. Вона не успадкувала батькового завзяття нав’язувати свою благодійність тим, хто не зацікавлений у власному порятунку. Вона зітхнула і промовила:

– Іди, Елайзо. Бережи себе.

Жінка знову кивнула, дивним поглядом подивившись на Кіт. Вона знала, що всі повії Вайтчепела теревенять про ексцентричного молодого констебля Касвелла, який не бажає скористатись пропонованими йому ласками, не прагне рятувати їхні душі, а лише намагається допомогти, не вимагаючи жодної винагороди. Таке самозречення насторожувало їх і викликало підозри.

Кіт поспішила геть, бажаючи бути впевненою, що встигне на місце раніше, ніж Купер передумає й вирішить попередити Мері Джейн, що її знайшли.

Ці мебльовані кімнати нічим не відрізнялися від інших – в самому лише Вайтчепелі таких помешкань налічувалося понад двісті. Люди тіснилися в крихітних брудних кімнатах, ледве здатні назбирати грошей, щоб сплатити за ніч. Кіт знайшла помічника домовласника – молодого чоловіка, що отримав кімнату в обмін на такий-сякий догляд за занепалою маєтністю, – і їй не знадобилося багато часу, щоб вивідати в нього розташування кімнати Келлі. Вона тихо постукала, гадаючи, чи вдасться виманити жінку з помешкання. Але, на її подив, двері одразу ж відчинилися. Келлі, вдягнена в просту білу блузу, чорну шаль і синю спідницю, з волоссям, зібраним в скромний пучок, і без жодного макіяжу, здавалася не менш здивованою, ніж Кіт.

– Ти. Я гадала, це його високість з’явилася збирати ренту. Краще тобі зайти. – Вона відступила, впускаючи гостю.

Кімната була маленька, але несподівано охайна. Одяг був дбайливо складений на єдиній полиці, ліжко акуратно заправлене. На столику біля ліжка стояли лампа, пляшка джину і два келихи. У плетеному кошику в ногах ліжка лежала купа старого одягу, також Кіт побачила голку і різноколірні нитки, якими послуговувалася Келлі. Кіт звела брови.

– Опановую нове ремесло, – сказала Мері Джейн і жестом запросила Кіт на єдиний стілець. Сама вона вмостилася на ліжку і взяла в руки шкарпетку, яку саме церувала.