Жахослов ,

Він нахилився вперед, тягнучись до держака сокири, і дівчина знала, що він збирається вбити її.

Але батько був уже старою і повільною людиною.

Ще ніколи в житті Мінні не рухалася так швидко. Вона вхопила обома руками сокиру і стягнула її зі столу, а потім стояла, стискаючи зброю в руках і дивлячись на створіння, що мало вигляд зовсім як її батько.

Він обійшов навколо столу й потягнувся, щоб відібрати в неї сокиру, – із тією самою зловісною безумною посмішкою. Вона міцніше перехопила зброю, стиснувши її обома руками, позадкувала, а тоді, щойно він наблизився до неї, замахнулася.

Лезо сокири ввійшло йому в бік, крізь уже заплямовану кров’ю бавовняну сорочку, і глибоко в плоть, трохи нижче від грудної клітки. Не без зусилля вона висмикнула сокиру і вдарила знову, цього разу вище, загнавши її глибоко в шию.

Коли він захитався і впав на коліна, Мінні заново перехопила зброю, звела її обома руками і опустила на голову, розкроївши її навпіл – наче влучним ударом дерев’яну колоду.

Напевно, він був уже мертвий, але для впевненості вона вдарила ще, а потім ще раз, опускаючи сокиру на спину його розпростертого біля ніг тіла.

Потім відкинула сокиру і, хитаючись, вийшла з кімнати, мало не перечепившись через труп мачухи. Наступної ж миті її знудило на килим біля підніжжя сходів.

Вона злилася на себе, але нічого не могла вдіяти. Доведеться прибрати блювотиння – не можна дозволити, щоб це знайшла Марія, коли повернеться від сестри. Марія, чи Емма, чи поліція, яка шукатиме кожну зачіпку, здатну вказати на вбивцю.

І якщо вона розкаже правду – ніхто в таке не повірить.

І тоді вона зрозуміла, що задля порятунку має вигадати щось більш правдоподібне. Історію, яка пояснить дві смерті, що сталися в неї вдома. Якщо вона випустить щось із уваги, світ затаврує її як найкривавішу вбивцю епохи, і її повісять. Вона повинна знайти спосіб перекласти провину на когось за стінами цього будинку, на зниклого чужинця.

Вона перевірила своє взуття на наявність кривавих плям і залишила його внизу, а сама піднялася до себе перевдягнутися. Туфлі і сукню доведеться знищити – шкода, що вогонь здаватиметься підозрілим на тлі спекотної погоди, та, мабуть, можна пошматувати сукню і розвіяти залишки.

Украй необхідно було зараз міркувати чітко і швидко. Треба не залишити жодного сліду крові, що міг би пов’язати її зі смертями, і влаштувати собі алібі, перш ніж хто-небудь прийде в дім. Нагорі вона скинула із себе закривавлений одяг і, взувши батькові чоботи, пройшлася по кімнатах, у довільному порядку спустошуючи шухляди, розкидаючи одяг, змітаючи зі столів книжки й папери. Коштовності мачухи вона витрусила в наволочку, додавши для ваги столове срібло, і втопила в криниці, відчуваючи гострий жаль за опалами.

Нарешті вона повернулася до кімнати, замкнула всі двері, лягла в ліжко й стала вигадувати історію жертви, яка дрижала й тремтіла у самій білизні, занадто налякана жахливими звуками, що доносилися ззовні, аби покидати свій сховок. Їй спало на думку покласти сокиру під однією зі своїх дверей, аби підсилити враження небезпеки, що нависла над нею. Та потім вона зрозуміла, що це може викликати питання: чому вбивця облишив справу на півдорозі, так і не рознісши її дверей… ні, краще нехай думають, що її життя було врятоване, бо вбивця не запідозрив, що за замкненими дверима ховається людина – чи здобич, варта зусиль.

Вона буде налякана до смерті. Вона зомліє, коли їй скажуть, що сталося з її батьками, а потім буде гірко оплакувати їхню смерть. Їм нічого не лишиться, як повірити й пожаліти її – бідолашну сироту, якою тепер вона є.

Лише коли відчула, що продумала кожну деталь, від початку історії до трагічного кінця, вона дозволила собі розслабитися, зовсім трохи – і сльози наповнили очі від думки про смерть батька. Усі його дослідження виявилися марними або недостатніми, запізнілими. Урешті-решт демон знищив його.

Питання, звідки він узявся, так і лишилося без відповіді. Може, він і народився з батькової уяви (як він вірив у своєму захопленні Сведенборґом), та він точно був усередині тіла Роберта Лаурі, коли, захищаючись, вона змушена була вбити рідного дорогого батька.

І де було тепер це створіння? Куди воно поділося, коли він помер?

Лежачи у своїй спекотній задушливій кімнаті, єдина жива людина на весь мовчазний будинок, Мінні збагнула, що у своєму пориванні врятувати себе забула дещо життєво важливе, і їй схотілося зірватися з ліжка й кинутися вниз, доки не пізно.

Але вже було занадто пізно. Величезний тягар ліг їй на груди, і, хоча вона нічого не бачила, вона відчула, як приземкувате розпластане тіло здавлює її легені і чийсь гарячий подих наповнює її ніздрі своїм гнилим і мертвотним запахом – запахом прокляття.