Жахослов ,

– Танцюй, Султане,[143] танцюй, – пискнув малий Ґіньйоль. Волохата горила затупцяла ногами.

Вочевидь, цей блазень теж був черевомовець, до того ж досить майстерний. Тонкий пронизливий голос, схожий на пищик Ґіньйоля, не лише, здавалося, лунав із самої маски, але й не був приглушений жорсткою вишкіреною фальшивою мордою горили.

Але їй забракло духу крикнути «браво». Вона й досі пам’ятала зшиті між собою руки мавпи.

– Гей, Султане, хто в нас тут… гарненькі панночки з Опери…

Дівоча юрба захихикала.

– І… ну, не така вже гарненька пані, пов’язана з Оперою.

Мавпа скочила на стіл і вирвала в неї залишок круасана, розірвавши його своїми крихітними пальцями. Їсти крізь маску вона не могла.

Розлючені, сповнені болю очі витріщалися на неї з-під ґіньйольної маски. Вона пригадала несамовитий погляд справжнього Ґіньйоля.

Горила прошкандибала ближче до столика.

Її рука потяглася до ридикюля. Ні… Це лише той, над ким вона зле пожартувала, бажає відігратися. Це не той випадок, коли можна стріляти. Месьє Келу попереджав її притримати зброю до того часу, коли вона буде справді необхідна.

Вона спробувала всміхнутися тварині, що явно не була схильна виявляти вдячність своїй колишній визволительці. Кейт уявила собі, як Султан покарав мавпу за спробу втечі.

Її обличчя палало. Вона знов розчервонілася.

Дівчата-хористки добродушно хихотіли. З-під лялькового обличчя мавпи чувся зловісний смішок. Її голосом точно керував Султан.

Раптом маленький Ґіньйоль вчепився в її волосся і ривком витягнув її з-за столу.

– Потанцюй зі мною, Мідноголова, потанцюй, – верещав голос.

Оплески. Вона мало не впала, та все ж встояла прямо, попри те, що навчений звір крутив і крутив її навколо себе.

Музика припинилася, але танець тривав. Малий Ґіньйоль передав її в руки Султана, який вчепився в неї своїми могутніми волохатими лапами. Прямо перед її обличчям опинилася маска горили. Ще одна пара очей зиркала на неї. Підведені чорним повіки майже зливалися із чорною маскою – безрадісні й рішучі.

Султан вальсував із нею, відводячи все далі й далі від її столика.

Вона бачила, як офіціант підіймає її на диво важкий ридикюль, бурмочучи:

– Е… мадемуазель, ви забули вашу сумочку…