Жахослов ,

Даррен розвернувся до барної стійки поряд із собою і щосили тріснув телефоном об край мармурової стільниці, так що той розлетівся, мов яєчна шкаралупа. Уламки пластику, скла й металу розсипалися по підлозі, один із них порізав Даррену руку, але він, не зупиняючись, ударив пристроєм ще раз.

Дівчата заволали в унісон і ринулися на нього, але Сіґґі разом із барменом зупинив їх.

В очах Даррена палала дика радість. Він нахилився, підібрав з-поміж уламків крихітну SIM-карту і затиснув її великим і вказівним пальцями.

– Не знаєте, хто я, в дідька, такий, еге ж? Тепер ви мене точно не забудете.

Поклавши SIM-картку на язик, немов облатку на причасті, він повільно втягнув її до рота і проковтнув. Потім сів назад до столу і запив ковтком вина.

– Я телефоную копам! – заверещала власниця розбитого телефону. – Тобі, падло, кінець! Лайно ти смердюче!

Даррен розсміявся.

– Я надішлю її тобі назад, коли вийде.

Перелякані відвідувачі витягували шиї, деякі підвелися зі своїх місць, тоді як працівники прибирали безлад, водночас заспокоюючи, перепрошуючи і втихомирюючи присутніх.

Дівчина осіла на підлогу, безпорадно намагаючись зібрати рештки телефона і голосно ридаючи, доки Сіґґі з барменом не підняли її й не повели обох до виходу.

– Я звернуся в газети! – крикнула одна з дівчат, коли їх виводили на вулицю для розмови з менеджером.

Ґас захихотів і підвів руку, щоб дати йому п’ять, але цей жест був сприйнятий без особливої радості. Його друг різко видихнув крізь роздуті ніздрі, досі намагаючись приховати лють під маскою буденної зневаги.

Відьма глянула на Сіґґі крізь вікно і жестом показала йому, що владнає ситуацію. Той кивнув у відповідь, і відьма відійшла до Дарренового столика, підсунула стільця і сіла.

– А тобі чого? – визвірився Даррен на незвану гостю.

– Це було жорстоко, – тихим, але металевим голосом промовила відьма.

Ґас і Салта здивовано витріщилися на неї. Глузливі посмішки при словах чужинки так і застигли в них на обличчях. Слова образ, жорстокі кпини ніби висіли в повітрі, але жоден не міг вимовити їх. Вони сиділи в цілковитій тиші.

Даррен поглянув на друзів, помітивши їхню незвичну поведінку, і зробив ще один ковток.

– То й що?

– І як ти збираєшся розплачуватися за таку жорстокість?

– Що? – хмикнув він і озирнувся на друзів, шукаючи підтримки, але не зустрів її.