Жахослов ,

Чортеня вкладало в удар усю силу свого тіла, гойдалося взад-вперед, навмисно намагаючись заплямувати стіну. Кейт навіть відчувала запах крові – різкий неприємний запах із мідним присмаком.

Ще один удар. Кров – чи інша червона рідина – бризнула дощем, заливаючи перші два ряди. А Кейт гадала, чому так багато глядачів залишилися в капелюхах і пальтах. Деякі з них були шоковані, але habitués знали, на що очікувати. Кривавий душ викликав бурю захвату.

Довершивши вбивство, чоловічок відкинув погнуту коцюбу.

Оркестр заграв зловісний камерний марш. Чортеня почало підстрибувати, наче лялька, яку смикають за невидимі ниточки. Потім вклонилося. Пролунали оплески.

…Ґіньйоль, в усій своїй божевільній славі. Очі, сповнені життя посеред застиглої маски обличчя.

– Суперечку з консьєржкою вирішено, – проверещав він.

У нього був різкий тембр, схожий на дзижчання мухи, – певно, голос був спотворений за допомогою пристрою, який у театрі Панча і Джуді називають пищиком. Ходили чутки, що Ґіньйоль – хто не крився за цією маскою – вживив собі цей пищик хірургічним шляхом. Інакше він міг проковтнути його і вдавитися. Коли він сміявся, звук був такий, ніби сам диявол прочищає горло.

Справжня вистава ще навіть не почалася, а його костюм уже був заплямований кров’ю.

– Вітаю, друзі, у Театрі Жахів. Ми маємо багато що вам показати. Зрештою ми вабимо до себе тих, хто прагне знання. Адже навколо нас жорстокий і дикий світ. Якщо вас стривожить, засмутить чи налякає те, що ви зараз побачите, скажіть собі, що все це лише вистава й обман. Якщо ж відчуєте пересичення й нудьгу, скажіть собі, що це по-справжньому. Ви ніколи раніше не бачили моєї консьєржки і вже пізно знайомитися з нею тепер. Мабуть, ви ніколи вже більше її й не побачите… завжди знайдуться ще консьєржки. Ми можемо наймати дам, що опинилися в скрутному становищі, і щовечора бити їх дрючком по голові. І ще в середу й суботу на ранкових виставах. Чимало людей кажуть, що ладні померти, аби лиш вийти на сцену… хіба ми настільки безсердечні, щоб не здійснити їхніх побажань?

Це була лише маска. Якщо її вираз і змінювався, то лише завдяки тіням, що у світлі рампи лягали на його обличчя. Але ілюзія життя була створена дивовижно.

Ґіньйоль був третьою театральною маскою, що грубо втиснулася між слізним обличчям Трагедії та усміхненим личком Комедії.

Зловтішна фізіономія Жаху.

Месьє Ерік, що з витонченістю митця промовляв з-поза сцени, теж носив маску. Чи, може, уся ця справа зводилась до банальної суперечки між фальшивими обличчями? І що двоє паризьких монстрів змагалися за титул Короля маскараду? Якби Кейт зібралася надіслати репортаж до газети, це було б чудовим заголовком. Утім, вона зобов’язана була тримати рота на замку стосовно всього, про що дізнавалася в агенції. Нерозумно було би порушувати умови тимчасового працевлаштування.

Робітники сцени винесли за лаштунки неживе тіло, яке сходило кров’ю, – і воно вигнулося так, ніби належало справжній жінці, а не манекену.

У списку зниклих було кілька жінок певного віку, що підходили на роль консьєржки. Утім, знадобилося б неабияке безумство, помножене на чималу зухвалість, щоб скоїти вбивство на очах повного залу свідків. Це мав бути фокус, розгадки якого вона не знала.

Тим часом Ґіньйоль уже сидів на краю сцени й балакав із першим рядом, радячи публіці, як вивести плями крові, і вголос милуючись капелюхами, горлами й очима. Злегка повернувши голову (знов ця тривожна «зміна виразу» маски), він глянув у ложу Клари Вотсон, пославши їй поцілунок рукою. Потім звівся на рівні, зробив граційний пірует і довершив свій кривавий виступ глибоким поклоном публіці.

Чи знав цей клоун про присутність Янголів? Навряд чи, думала Кейт, звідки йому знати. Мабуть, він просто заграє до кожного, хто придбав найдорожчі квитки до театру.

– А тепер, хе-хе-хе… перейдемо до головної страви сьогоднішнього вечора… м’ясної страви.

На сцену опустилися залізні клітки, і в кожній корчилася людська істота. Клітки були всіяні шипами. Брязкали ланцюги, лунали стогони, крапала кров.

Ґіньйоль супроводжував сцену приказкою: