Жахослов ,

Кейт спалахнула, наче її обличчя вже обпікав вогонь. Старий джентльмен поряд із нею важко дихнув. Він так на неї косував, ніби вона була недільним біфштексом із картоплею, щойно з печі. Його бліді руки з довгими пальцями нервово звивалися на колінах. Кейт шкодувала, що не можна пересісти куди-небудь подалі від цього типа. Вона глянула на родину товстунів з іншого боку – всі як один прихильники Морфо – і була приголомшена їхньою безтурботною радістю.

– То як, мадемуазель, бажаєте приєднатися до нашого веселого дійства?

Кейт знітилася й похитала головою. Морфо демонстративно насупився, наче капризне дитя, якому відмовили в забаганці.

– Так я й гадав, – рявкнув Ґіньйоль. – Існують межі гуманізму, навіть у найкращих із нас.

Ґіньйоль став між підвішеними в клітках коханцями і розставив руки, наче шальки живих терезів.

– Потрібно зізнання від Ізабелли, перш ніж її спалять як відьму, а її майно буде конфісковано церквою, – пояснив він. – Гадаю, найвинахідливіший спосіб здобути це зізнання буде… виколоти її коханому очі розпеченою залізякою!

Морфо тицьнув коцюбою в клітку Дона Бартоломе… двічі.

Різкий запах горілої плоті вдарив у ніздрі Кейт. Нестямні крики юнака підхопила Ізабелла й кілька окремих людей у глядацькій залі.

Дві багрові діри димілися на обличчі юнака.

…чи так здавалося. Це мав бути трюк.

Ізабелла заридала й осіла в клітці, а тоді почала рвати на собі волосся і битися в несамовитих конвульсіях, надто нажахана, щоб підписати зізнання, – непередбачена хиба в плані лихого дядька. Хоча, як казав уже Ґіньйоль, глядачам було глибоко байдуже.

Вони з’явилися сюди лише заради жахів.

Морфо переглянув набір щипців середнього розміру, похитав головою та обрав найбільші кліщі. Серед його прибічників почулися заохочувальні крики та гикання. Він вирвав клапоть шкіри з руки Дона Бартоломе і кинув закривавлений шматок плоті на жаровню, де вона зашипіла на вогні…

Далі тривало так само. Кейт не могла відвести очей, але й не мала бажання дивитися. Вона зняла окуляри, і видовище милосердно розпливлося в неї перед очима… та вона й досі чула звуки – і запахи – того, що відбувалося.

Кейт знову наділа окуляри, і її зір набув різкості – саме тоді, як ціла низка органів і нутрощів вивалилася з розпоротого черева Дона Бартоломе і з хлюпанням падала на дно клітки, сочилася краплями й цілими струмками крові, бовталася на прутах…

«Це просто ковбаса в соусі», – сказала вона собі. Певно, Театр Жахів оптом закуповував свинячу кров і конячі тельбухи на місцевій шкуродерні.

У передньому ряду звівся на ноги добре вдягнений буржуа з банькатими очима й сердито заявив, що все це підробка. Ґіньйоль висмикнув нахабу з місця й запустив гострі, як ножі, нігті в м’які тканини над комірцем. Голова легко відвалилася й покотилася геть. Тіло з кривавим обрубком шиї сповзло вниз, і з-під нього з’явився карлик із посмішкою на обличчі. З’ясувалося, що на плетений каркас – верхню частину тіла – був натягнутий сюртук. Ґіньйоль тим часом бавився з відірваною головою, тицяючи носа в скляні очі.

Принаймні це було не по-справжньому…

– Це ж наш давній приятель Кляйнзак,[61] – проголосив Ґіньйоль, кидаючи голову через плече. – Як ся маєте сьогодні, месьє Кляйнзак?

Карлик посміхнувся ширше й кивнув.