— Ідіть, захлинайтесь їхньою кров’ю!
— КарА! НаШ ГосударЬ!
Ви ще не бачили страху. Сотні мерців у небі над Конотопом. Сотні тіней у чорному, як смерть, небі. Легіон Захарчука линув на південь.
V
Стримуючи радощі з того, що вирвався з-під опіки нерозважливого Пожарського, добірний загін Івана Безпалого мчав до села Підлипне в урочище Таборище у ставку Трубецького. Саме ця сотня козаків випадково стала свідками розвороту двох частин легіону Ксені в небі над Соснівкою, що саме прямували в район розташування російських військ.
Сам Безпалий протер очі, бо не йняв їм віри — коло двох сотень постатей на великій висоті стрімко рвонули на Соснівку.
— Ну точно на нещастя ознаменування, — кинув один із козаків.
— А мо й на щастя, — байдуже промовив наказний. — Поїхали. Нікому про се видіння не доповідати.
VІ
Максим зібрав людей — жителів села, тих, хто ще залишився. Обабіч юрби селян стояло все його воїнство, щойно прикликане Степаном з того світу. Старі й молоді козаки в поношених жупанах та шароварах, зі слідами давніх битв на обличчях і руках — опіки, кіптява, порізи, синці, шрами, рубці від куль і шабель. У деяких були добре видні смертельні рани — наскрізні дірки у тілі чи перерізані горла.
— Слухайте, шановні! — Максим повів річ. — Вчорашня різня — ше не кінець. Це тільки початок. Сюди дещо наближається. Воно має на меті знищити село. Та у нас все ж є деякі сили. Ми будемо оборонятися. Але мушу вас усіх попередити: я не знаю, чи нам вдасться відбити напад.
— То треба тікати, — загомонів натовп. — Треба кидати село. Тікаймо до москалів чи будь-куди! Нащо ж чекати смерті?
— Думайте, про шо мовите, шановні. Ви навіть не уявляєте розмірів того лиха.
— То тим більше треба тікати! — дід Мокій із юрби, колишній Галин господар. — Хто вистоїть проти подібної навали?
— Вам нікуди тікати! Пішки чи на конях ви проїдете декілька верстов, хай так. Легіонери покриють цю відстань летом менше ніж за хвилину. Вони передавлять вас, як комашню! Отже так, шановні: я нікого не тримаю, але тікати — це смерть.
Максим підійшов до козаків.
— Ну шо, товариство-добродійство, до бою готові?
— Так, отамане! Готові як ніколи!
— Ти зі мною, Степане?
— Та я завжди з тобою, отамане.