— Шикуйсь! — крикнув вурдалак, і постаті утворили ланку. — Поженемо швидко, тільки ж дивіться не заженіть до бісової матері, щоб подохли — обережно. І не здумайте москалям попастись на очі, а то повбиваю. Як побачите дозорних чи розвідників — нищте. Та не їжте, дивіться, отроки, не вповільнюйте ходу. Хіба може, трохи, а так щоб ні-ні. Дивіться мені! Марічко!
— Так, ваша світлість! — прогугнявив дівочий голосок.
— Будеш за старшого. Слухатимете у всьому отамана!
— КарА, ваша ясновельможність — усе зробимо.
— Командуй, отамане!
— Погнали, братці! — гукнув пристарілий отаман.
Коні чують труповиння.
Тільки-но упирі стали наближатись, вони стрепенулись та дали галопу. Але шеренга розвертається, описує коло в повітрі, щоб набрати швидкість. Підлипенські козаки мчаться на табун.
— Хвіть!
Упирі розігнались і на чималій швидкості погнали табун. Бідні коні ледве дихали, рвали копитами ґрунт і степові трави, як навіжені. Бідні тварини так налякалися близькості смерті, що навіть не звертали зі шляху і не іржали — вклали всі свої сили в біг.
Підлипенські козаки ледве поспівали за тим резервом.
Тим часом Хведько вже відходив з боєм від табору князя.
Пожарський усіма силами кинувся за ними до Соснівки. Світив ясен місяченько, і було видно, як удень. В тому світлі один із бояр стрімко летів на конячці до Соснівки, аж раптом спинився, бо побачив щось дивне.
Дивними там були дві короговки на високих жердинах обабіч битого шляху до села. Боярин зумисне збив шаблею одну з них і та на диво легко повалилась. Короговка нагадувала собою якийсь дивний герб чорним по червоному.
Шевчик залетів у Соснівку вже за царськими військами. Бачив, як злетіли у повітря три сигнальні стріли і пролунали гарматні постріли. Поляки й козаки мали напасти на табір Пожарського з тилу.
Вартовий подав Пожарському листа.
— Где гонец?
— Умер от ран. Вот что при нем нашли. Это было крепко связано на шее…В общем, на месте содранной кожи.
— Содранной кожи? — Пожарський, здавалось, був розгублений. — На шее?
— Да, ваше сиятельство.
ebooksa