— БувшИ ГосудареМ ЛегіонУ (Я наказую легіону)
ХилітЬ ЧолО ГосударЮ СвомУ (Коріться мені)
АЗ РаБ (Раби мої)
АЗ КарА ПолонЕ (Щось на кшталт — готовність).
— Хух! — видихнула. — Мечі до бою!
У цю хвилю високо в небі віддалік Соснівки полки стали у чіткий бойовий стрій, і була команда оголити мечі.
Ксеня розвернула долоні на схід до летючого легіону.
У строю відбулась перестановка.
— А, москальська морда! — Шевчик рубонув якогось московита і скочив на його коня. — Ньо!
Скрізь шумів бій, москалі намагалися здійснити наступ. Кіннотники Пожарського, славні молодці, неслись туди ж, куди їх направляв Виговський.
Ось-ось мали прибути ляхи.
— Ньо! Ньо! Ану, гнида! — Шевчик махонув шаблюкою, і голова якогось певне навіть боярина полетіла з пліч.
— Шевчик! Шевчик! Ти, вражий сину, чи не ти?
— То ти, Хведько?!!
— Та я ж хто іще! Чого забарився?
— Аби тебе бісову душу не потаскало поперед батька в пекло, так може б і разом дійшли. Ти ж бачив, мене ледь москалі не впіймали!
— А як вирвався?
— Вурдалаки поспіли…
Цієї хвилі, мабуть, аж два загони москалів налетіли на те товариство. Хведько погнав вулицею, а Шевчик, не дивлячись перед себе, дав галоп і перечепився з конем через тин, згубив навіть шаблю і покотився в траву.
— Хведько! Хведько! Вража душа, виручай! От гад, знову лишив. Ну що за день сьогодні! Чи ніч?
ebooksa