Дума про Хведьків Рубіж

— Хух, — зітхнув Хведько. — Оце слухай після такого небилиці того бовдура Шевчика.

З боку Підлипного почалась атака козаків і поляків.

ХІІ

Легіон кинувся на село під вербами, як оскаженіла комашня на шматок м’яса, як рій бджіл на кривдника цариці, як зграя вовків на живу плоть і як перший весняний дощ.

Легіон линув над Торговицею, легіон падав у її воду, обривав віття прибережних верб і жердини криниць-журавлів, лопаті вітряків і гнізда лелек, легіон бився об дзвіницю церкви Чудотворця Миколи.

Легіон їв.

Стомлені й замучені вояки Захарчука били ваготою тіл литі стіни хат, витаскували з-під уламків тіла, рвали на шмаття, одціжували кров з розірваної плоті в свої горлянки, злизували пролиту її з землі разом із шматками ґрунту.

Жах! Жах!

Легіон їв.

Як кажани, велетенські зграї кажанів у небі, і нікуди сховатись.

І нікуди бігти.

Легіон їв.

* * *

— Галю! Роби шось! Вони вже тут! Спиняй їх, серце моє!

— …а….а…

Галя в запамороченні, вона здригається короткими поштовхами й наче ось-ось втратить свідомість. Вона марить:

«— Так не повинно — не повинно бути! Так неправильно! Але чому?! Ти чуєш? Ти чуєш мене, Мирославо?..

І вийшов Господь на Суд.

— …а…а…а…к…а…

— Хто?

— Це я, впусти.