Дума про Хведьків Рубіж

— Вмри!

Ксеня нанесла удар. Мечі черкнули один об одного.

— Наволоч! Вмри!

Суперники на величезній швидкості линули над селом. Врешті над полем знизились.

— Вмри! Вмри! Вмри!

Постаті то сходились, то розходились.

— Спинись, Ксеню! Май розум! Святослав хворий! Його мрії хворі! Хворі та нездійсненні! Галина — і є Спаситель!

— Вмри-и-и!

— Та чи є сенс?.. — Захарчук шепотів собі під ніс. — Ти така ж сама, як і він. Ти хвора. Ви обидва хворі. Ви однакові з Топешем.

— Сволота! — Ксеня була розлючена як ніколи.

Більше і більше Захарчук відступав, слабшав. Ксеня згадала той випадок і ті слова.

«Ксеня Топеш» — стукотіло в її голові.

— Вмри!!!

Голова Захарчука разом із правою рукою й плечем летить в очерети.

ХVІ

— Гарно стріляєш…Влучно…

Це до Степана. Він розвертається. Бачить постать у сюртуку, балахоні та з довгим мечем у лівій руці.

— Ти, здається, Степан… А кров твоя огидна… Твоя кров скисла, опаскудилась — геть не смачна, хлопче, твоя кров…

Постать рушає в бік, піднімає вістря меча від землі.

— Вона така, бо мертва, нежива твоя кров… Тобто жива, та не повністю. Ти живий наполовину…