Непрохані

Зовсім як Медисон. Задні двері були незамкнені.

Вона влізла всередину і влаштувалася зручніше.

Прокинулася зненацька. Минуло менше години. Якусь мить Медисон не могла пригадати, хто вона і що тут робить, зате було дещо, що вона згадала дуже, дуже чітко.

Вона витягла з кишені папір і ручку і записала чотири цифри — страшним поспіхом, бо боялася, що їх у неї знову заберуть, вирвуть просто з рук.

Але цього разу вдалося. Медисон перерахувала цифри, і її серце шалено закалатало. Здається, це був повний номер.

Без вагань вона вискочила з машини і побігла геть з парковки на вулицю. Там почала роззиратися, шукаючи телефон. Жодного не побачила, побігла далі. Так, вона привертала увагу, але діяти треба було швидко.

Медисон бігла і бігла, аж ось знайшла телефон, який працював. Схопивши слухавку, вона почала набивати цифри з аркуша й аж закричала з тріумфу, коли клацнула останню.

Перестрибуючи з ноги на ногу, вона ледь дочекалася, поки на тому кінці взяли слухавку — й одразу, захлинаючись, почала говорити, говорити так швидко, наскільки могла.

Та раптом її зір затопила чорнота, і Медисон перестала чути власну мову. Вона боролася — так само, як боролася вдень в офісі того чоловіка — проти цієї темної хмари, підсвіченої зсередини блискавками думок і спогадів, які нічого не означали і водночас викликали бажання вчиняти погано. Вона подумки закричала, почала відштовхувати, відганяти їх від себе.

Далі Медисон зрозуміла, що йде геть від уже поламаного телефону, а папірець, який вона тримала в руці, подерто, і вітер розносить клапті. Поглянувши на руки, вона побачила здерті кісточки. А коли помітила кров, то здивувалася тому, що цього разу то її власна кров.

За деякий час вона прокинулася через те, що відчинилися дверцята машини.

— Господи Ісусе!

Медисон швидко сіла. Вона була на задньому сидінні машини. Розвиднилося. Здається, вона довго спала. Почувалася трохи краще. Не такою спантеличеною.

Біля машин стояв чоловік і дивився на неї великими очима. Бліда шкіра, волосся кольору піску. Він дивився не в обличчя їй, а нижче, і коли Медисон опустила очі, то побачила, що руки у неї закривавлені. Трохи засохлої крові було й на пальті.

— Нічого, — заспокоїла вона чоловіка, хоча було боляче. — Зі мною все гаразд. Просто телефон розбила.

— Ти що тут робиш?

— Шукала місце поспати, а ви не замкнули двері. Не хвилюйтеся, я нічого не вкрала.

— Та… слухай…

Чоловік явно не знав, що робити у такій ситуації. Він був у костюмі, при краватці, а очі його були трохи скляні, як-от у тата Медисон, коли той був дуже, дуже заклопотаний і мало чого довкола був свідомий. Але ясно було, що чоловік хоче вчинити по-доброму.

— Зі мною все гаразд, — повторила Медисон. — Усе гаразд. Чесно.