Непрохані

— Я… слухай, я маю тебе відвести у найближчий відділок. Давай, ходімо.

— У цьому немає потреби, — Медисон вийшла з машини і всміхнулася чоловіку.

— Я думаю, потреба є. Тільки…

Вона похитала головою.

— Друже, не підкажеш, котра година?

— Що? Майже дванадцята. Але…

— Чудово, — просяяла Медисон. — Дякую за все. Всім друзям рекомендуватиму ваш заклад.

Вона простягнула руку. Спантеличений автоматизмом попередньої відповіді, чоловік мляво її потиснув. Медисон відповіла міцним потиском і пішла геть. На сходах вона обернулася — чоловік стояв на тому самому місці, роздивляючись свою руку. Медисон знала, що за нею він не поженеться. Доти вона й гадки не мала, як легко мати справу з дорослими, коли усвідомлюєш, що вони, власне, тебе бояться. Звісно, мама й тато не бояться власних дітей, хоча й приглядають за ними, бо знають, що ті — некеровані, дикі істоти. І в цьому є сенс, Медисон добре знала, що є. У маленьких дівчаток є власна сила, власне світло. Більшість дорослих цього не помічають — та коли все-таки помічають, не ділитися цією силою важко. Хочеться проводити з ними час, вивчати, пізнавати. Саме цього прагнув той чоловік з Портленда у жовтому авто, так, хоча він не відзначався вправністю. Він гадки не мав, що дівчинка сама може скористатися тим вогником. От би побачити його знову і розказати про все, що вона тепер знає.

Вийшовши з парковки, Медисон рушила до площі з тотемним стовпом і бюветом. Тепер вона багато чого знала, навіть незрозумілі раніше місця з записника прояснилися.

Сім віків життя?

О, звісно ні. Їх, подібно до інших важливих речей, дев"ять.

Минає 9 — час вкоренитися, жити безпечно вгорі чи внизу. 18 — час смикати за нитки. 27 — контролю має бути досить для того, щоб іти до мети. 36 років — зрілість, початок істинної Влади. 45 стають кризовим моментом, якщо не відбулося інтеграції. 54 — вік Сили. 63 — Мудрості. У 72 роки починається новий пошук. 81 — час іти: ми, на відміну від інших, не вмираємо, тож вихід з цього місця теж має бути контрольованим. Складіть цифри, якими записано ці дев"ять віків — 3+6 чи 7+2 — і знову вийде дев"ять. Ось так це число приховане від зору перед самісінькими нашими очима. Трикутник = 180° (1+8+0–9); коло та квадрат — 360°(3+6+0 = 9) — усі правильні геометричні форми зводяться до дев"ятки. Навіть 666 — чи варто говорити тобі, що треба скласти три цифри, а потім скласти цифри їхньої суми?

І це не випадковість. Наша математика вшановує силу дев"ятки. Силу Дев"яток. Проте нині навіть Дев"ятки слабнуть, одухотворяються, самі починають вірити у вигадану ними ж брехню. Ніби ми мусимо обмежити власну силу, приходити у цей світ новонародженими — ховатися, бути деревами в лісі собі подібних.

Та ліси давно вирубують.

Я не впаду разом з ними. Аристотель сказав: «Слабкі прагнуть правосуддя й рівноправ"я; сильні не переймаються ні першим, ні другим». Що трапляється з тими, хто не тримається віри Дев"яток? Хто насмілюється їм суперечити? Ах! — над тими душами, істинно вільними, бажають вони мати владу, судити нас, мов боги.

Святий Фома Аквінський сказав: «За ділами пізнається душа».

Можеш пізнати мою за моїми ділами.

Ліхтенберг сказав: «Ми уявляємо, що вільні у своїх діях, так само як уві сні вважаємо знайомим місце, куди, понад сумнів, потрапили вперше».

Тобі снюся я.

Оберігаю тебе щомиті.