Розділ 30
З аеропорту я відразу поїхав до Санта-Моніки, взявши таксі. Попросив водія зупинитися за п’ятдесят метрів від будинку, решту шляху пройшов пішки. У дворі грався хлопчик — зосереджений і серйозний.
— Привіт, — сказав я.
Хлопчик звів очі, оглянув мене, але промовчав.
— Я — дядько Джек, — нагадав я.
Хлопчик поважно кивнув, всіляко визнаючи мою правоту, але не розуміючи, як повідомлений мною факт стосується його світу.
Я пройшов повз нього і постукав у двері будинку. Двері відчинилися одразу, як я й очікував. Хлопчикова мама не залишила б дитину гратися надворі в ранніх сутінках без нагляду.
— Та ви що! — жінка театрально вперла руки в боки. — То жодного з Вейленів місяцями не бачиш, то гоп! — і вони збігаються до тебе всі. То парад планет так впливає? Чи якісь біоритми? Може, наближається комета?
Мені стало незатишно. З сестрою Емі навіть у кращі моменти важко мати справу.
— Як ти, Наталі?
— Не зірка Голівуду, важу на п’ять кіло більше, ніж хотілося б, та загалом — у прийнятному для людини мого культурного рівня й статури стані. Я ж тобі сказала, що ти розминувся з Емі, ще по телефону, га? Кілька годин тому?
— З нею ми побачимося пізніше. Я просто вирішив зазирнути, коли вже приїхав до міста.
Вона глянула на мене з сумнівом.
— Треба повідомити пресу. Будеш каву, коли вже зазирнув?
Слідом за нею я увійшов до будинку. У кухні знайшлася готова, свіжа запашна кава, як завжди, коли я бував у Наталі. Одна з нечисленних рис, спільних для обох сестер.
Наталі налила й подала мені велику чашку.
— Ось так. Емі не казала, що ти пошануєш ці місця візитом.
— Вона не знає. Це сюрприз.
— Авжеж. Щось ви плетете, панове, іще заплутаєтеся. До речі, то мені ввижається, чи старша дійсно якась дивна останнім часом?
— У якому сенсі? — спитав я, старанно ховаючи занепокоєння.
ebooksa