Непрохані

— Приїхала без попередження й одразу питає, чи є чай. Гаразд, чай є. Може, я й домогосподиня з пекла, але я реально стараюсь, а Дон же його любить. Ну, чай. Але щоб Емі пила чай? Це щось новеньке.

— Так, вона його вживає останнім часом. Може, вони роблять рекламу чаю.

— Ага, ну коли так, попрошу Малдера й Скаллі не втручатися. Але це ще не все. В курсі, який сьогодні день?

— Ох, звісно, — кивнув я, гадки не маючи. — Сьогодні…

— Так, так. Ще дві секунди, і ти пригадаєш і місяць, і власне дату. Та я не про те. Дати — то ваш чоловічий час. А наш час — це події. Згідно з календарем жіночого народу, сьогодні шість днів від дня народження Аннабель.

— Аннабель, — повторив я. — Твоя донька?

— Минулого тижня їй виповнилося дванадцять років.

— І це ти до того, що?

— Що від Вейленів ні вітальної картки, ні подарунка.

— Боже, — знітився я. — Мені так соромно. Я…

Вона підняла руку, перепиняючи мої вибачення.

— Джеку, ти не згадав би про день народження моєї доньки, навіть коли б від того залежало твоє життя. Ані про мій день народження, ані мого чоловіка. Ти, мабуть, і про свій пам’ятаєш тільки тому, що потай записав його десь на руці. Проте вітальні картки ми завжди отримуємо. Вгадаєш чому?

— Бо Емі пам’ятає.

Наталі зробила жест у повітрі, ніби ставила «птичку».

— І не тільки про дні народження. Дату нашого з Доном весілля. Дати смерті мами й тата і дату їхнього весілля. Вона експерт з родинної хронології. З року в рік вона пам’ятає і робить все, що потрібно.

— Вона якось це пояснила, коли…

— В тому й річ. Вона приїхала без попередження, випила чаю, піднялася нагору, спустилася, поцілувала сестру — і все, візит закінчено. Загалом поводилася так само, як завжди — така мила, просто вбила б, але ні пари з вуст про те, що вона забула про день народження власної племінниці — хоча вона сто разів уже мусила би про це згадати.

— Вона ходила нагору?

— До своєї колишньої кімнати. Тепер це кімната Аннабель.

— Сказала, що їй там треба?