— Радий, що до тебе нарешті дійшло.
Розділ 39
На п"ять секунд пізніше — надто пізно! — я зірвався з місця і всім тілом кинувся на двері, кличучи Емі.
— Зможеш відчинити? Зламати замок? — Фішер рушив до книжкової полиці й почав скидати з неї книжки.
— Там підвісний замок з того боку.
Ґері проглянув ще одну книжку і кинув її на підлогу.
— Просто довідники з права.
— Це кабінет юриста.
— Літтон веде звідси справи. Чи Цимерман. Чи як його звати насправді.
Я безсило дав дверям копняка.
— Або вони достатньо розумні, щоб не тримати тут нічого важливого, або воно все добре сховане.
— Боже, Джеку. А чи не забагато честі?
Я не був уже впевнений ні в чому.
— Двоє озброєних охоронців плюс твоя дружина, — міркував Фішер. — Чи не надмірне прикриття для звичайного юриста?
Для юриста чи для колишнього професора-історика, і я не мав жодних здогадок щодо ролі Емі в цій історії. Єдиним моїм шансом було наздогнати її та спитати. І я рушив до тієї частини приміщення, що виходила у двір. Там двері були такі самі міцні. І теж замкнені.
— Навіщо міняти двері на такій висоті? Навіщо замикати їх? — не замовкав Ґері.— Що вони захищають?
— Чхати мені що, Ґері. Я хочу наздогнати Емі. Решта — твої проблеми.
Вікно у задній стіні було забите фанерою. Я піддів її пальцями знизу і потягнув до себе. Не піддавалася. Відступивши назад, я вдарив по фанері ногою. Після ще двох-трьох ударів вона почала тріскатися.
Фішер і далі переглядав книжки, витягаючи їх з полиці у без жодного ладу, гортаючи і відкидаючи. Він здавався дедалі розгубленішим.
Нарешті мені вдалося пробити у фанері щілину по всій довжині. Ще раз вдаривши, я сильно смикнув нижню половину — чи третину — обіруч. Відірвалося! З дірки хлинуло холодне свіже повітря і шурхіт машин унизу. Тоді я вхопився за верхню половину, посмикав її, і от вона теж піддалася, подарувавши квадратний метр вільного простору.