— Ти брешеш, — відповів шепіт.
Його голова схилилася, як у повішеного — підборіддя торкалося грудей.
— Її звати Еліс Джейн Беллард, — проказав він м’якими вологими губами ці безформні слова. Одна з його повік сіпалася вгору-вниз, ніби підморгувала якомусь невидимому гостю. — Ви не можете заборонити мені кохати її… я кохаю її…
Шепіт.
Він ступив крок наосліп.
Штани захиталися, коли він підійшов до вентиляційних ґрат на підлозі. Струмінь теплого повітря піднявся ногами. Шепіт.
Груба.
Він уже спускався вниз, коли почув, як хтось стукає в двері. Він притулився до них.
— Хто там?
— Містере Ґреппін?
Ґреппін затамував подих.
— Так?
— Дозвольте нам, будь ласка, увійти.
— Гаразд, хто там?
— Поліція, — пролунав знадвору чоловічий голос.
— Чого вам треба? Я саме збираюся вечеряти!
— Просто поговорити з вами. Телефонували сусіди. Казали, що вже два тижні не бачать ваших дядька з тіткою. І нещодавно чули галас…
— Запевняю вас, що все гаразд, — він видавив із себе сміх.
— Ну тоді, — вів далі голос знадвору, — якщо ви відчините двері, ми можемо ґречно поговорити.
— Даруйте, — відказав на те Ґреппін. — Я втомлений і голодний, приходьте завтра. Я поговорю з вами, якщо захочете.