— Стривайте! — крикнув хтось.
«Не я, — подумав Дуґ. — Я мовчав».
— Зупиніться! — крикнув хтось.
То була Нева.
Дуґ побачив, як її коліно злетіло вгору, ніби інтуїтивно, і опустилося вниз із обдуманою рішучістю.
Її каблук гупнув об підлогу.
Машина загальмувала. Нева відкрила дверцята. Вона показувала пальцем і кричала, показувала і кричала, її рот широко розкрився. Однією рукою вона ухопила сорочку чоловіка, і та порвалася.
— Геть! Вилазь!
— Просто
— Тут, тут, просто тут, геть, геть, геть!
— Але мем…
— Забирайся, або тобі кінець, гаплик! — дико горлала Нева. — У мене в багажнику стоси Біблій, за кермом револьвер зі срібними кулями. Під сидінням коробка з розп’яттями! До вісі примотаний осиковий кілок із молотком. У карбюратор залита вода, освячена сьогодні зранку в трьох церквах по дорозі: Святого Матвія, ґрінтаунській баптистській і Архиєпископальній церкві Зіону. Сам випар такої води зіб’є тебе з копит. Слідом за нами у милі позаду їде превелебний єпископ Келлі з Чикаґо, він буде тут за хвилину. А на озері на нас чекає отець Руні з Мілвокі, а Дуґ, о, наш Дуґ у цю саму мить тримає в задній кишені пагінець отрутника і два шматки кореня мандрагори. Геть, геть, геть!
— Чого ви, мем? — кричав чоловік. — Я вже вискакую!
І вискочив.
Він приземлився, упав і покотився по землі.
Нева щодуху погнала машину вперед.
Чоловік позаду звівся на ноги і загорлав:
— Ви божевільна! Ви скажена! Божевільна! Скажена!
— Це
— …божевільна… скажена… — крики слабшали.