Кім

— Тим не менш, він усього лише хлопчик.

— Т-так, але, по-перше, йому нема чого розказувати, по-друге, він знає, що буває через довгий язик. А також він дуже любить Магбуба, ну і мене трохи.

— Платню він отримуватиме? — поцікавився практичний коняр.

— Хіба тільки на прожиток. Двадцять рупій на місяць.

Одна з переваг Таємної служби полягала у тому, що можна було не перейматися дуже детальною звітністю. Звісно, видатки служби сміховинно малі, але коштами керують кілька осіб, які не вимагають розписок і деталізованих розрахункових звітів. Магбубові очі засяяли правдиво сикхівською любов’ю до грошей. Навіть незворушне Ларганове обличчя перемінилося. Він розмірковував про прийдешні роки, коли Кім вступить у Велику Гру, яка не припиняється ні вдень, ні вночі, й триває по всій Індії. Він передчував пошану і довіру, яку висловлять йому нечисленні втаємничені за такого учня. Це Ларган-сагиб зробив Е.23, перетворивши збаламученого, нахабного, брехливого вихідця з північно-західної провінції на теперішнього Е.23.

Але втіха цих майстрів блідла і танула у порівнянні з Кімовою радістю, коли директор школи святого Ксав’є відкликав його убік і повідомив, що полковник Крейтон послав по нього.

— Я так розумію, О’Гара, що він знайшов для Вас місце помічника землеміра в Управлінні каналів — ось що стається, коли добре взятися за математику. Вам дуже пощастило, адже Вам усього лише шістнадцять. Але ж Ви, звісно, розумієте, що не станете пакка [штатним службовцем], поки не складете іспитів восени. Тож Вам не слід думати, що Ви їдете у великий світ розважатися або що Ваша доля вже влаштована. У Вас попереду — багато важкої праці. Однак, якщо Ви станете пакка, Вам можуть підвищити платню до чотирьохсот п’ятдесяти фунтів на місяць.

Наставник дав йому ще багато добрих порад стосовно поведінки, манер і порядності, натомість старші учні, які мали більше років, але ще не отримали направлення, розводилися про корупцію та протекції, як це вміють англо-індійські молодики. Звісно, що молодий Казалет, чий батько був пенсіонером у Чанарі, дуже однозначно натякав, що полковник Крейтон проявляє до Кіма вочевидь батьківський інтерес. А Кім, замість помститися йому, не сказав ні слова. Він думав про майбутні веселощі, про отриманого напередодні Магбубового листа, вправно написаного англійською, де йому призначалася зустріч сьогодні по обіді в такому будинку, що від самої лиш назви директорові волосся би стало сторчма…

Того ж вечора на Лагорському вокзалі біля багажних ваг Кім говорив Магбубові:

— Насамкінець я вже побоювався, аби на мене не впав дах і я не пошився у дурні. Батьку мій, це все справді закінчилося?

Магбуб клацнув пальцями на знак остаточного завершення, його очі горіли, мов дві розпечені жарини.

— То де мій пістоль, який я маю носити?

— Тихше! Спершу ти півроку бігатимеш не стриножений. Я випросив це у полковника Крейтон-сагиба. За двадцять рупій на місяць. Старий червоношапочник знає, що ти приїздиш.

— Я платитиму тобі дастурі [комісійні] зі своєї платні впродовж трьох місяців, — розважливо мовив Кім. — Ага, дві рупії щомісяця. Але спершу нам треба здихатися оцього, — він посмикав себе за тоненьку лляну штанину і відтягнув комір сорочки. — Я привіз із собою все, що мені знадобиться в Дорозі. Мою валізу відправлено до Ларган-сагиба.

— Який надсилає тобі салами… сагибе.

— Ларган-сагиб дуже розумний чоловік. Але що ти робитимеш далі?

— Я повернуся на північ, назад у Велику Гру. Що ж іще? Ти досі маєш на думці піти з тим червоноголовим?

— Не забувай, що він зробив мене тим, хто я є, хоч він про це і не знає. З року в рік він платив за моє навчання.

— Я б теж так зробив — аби моя дурна голова до того додумалася, — прогарчав Магбуб. — Виходь. Вже запалили лампи і ніхто тебе не впізнає на базарі. Підемо до Ганіфи.

По дорозі туди Магбуб надавав йому силу-силенну порад, як матінка Лемюелеві[142], і як не дивно, влучно окреслив, яким чином такі жінки, як Ганіфа, шкодять можновладцям.