Кім

22
18
20
22
24
26
28
30

— Тільки не вночі. Тепер злодії розгулюють. Почекай до ранку.

— Але тут ніде спати, — старий звик до порядку в своєму монастирі та, хоча за правилами завжди спав на землі, все ж вважав за краще дотримуватися пристойності.

— Ми знайдемо хороший нічліг у Кашмірському караван-сараї, — сказав Кім, сміючись над його зніяковінням. — У мене є там приятель. Пішли!

Задушливі, людні базари виблискували вогнями, коли подорожні пробиралися через натовп, у якому змішалися всі племена Північної Індії. Лама рухався, немов уві сні. Він уперше потрапив до великого промислового міста, і його злякав гучний, напханий людьми трамвай із брязкітливими буферами. Ламу то штовхали, то тягли вперед, і зрештою він опинився перед високими ворітьми Кашмірського караван-сараю, обширного квадратного двору навпроти вокзалу, оточеного склепінчастими аркадами, де приставали верблюжі та кінські каравани на зворотному шляху з Середньої Азії. Представники всіх північних племен доглядали за прив’язаними кіньми і змушували верблюдів опускатися на коліна, вантажили і розвантажували тюки та вузли, за допомогою скрипучих важелів черпали з криниці воду для вечері, кидали оберемки трави норовливим зизооким жеребцям, копали ногою похмурих караванних собак, розплачувалися з погоничами верблюдів, наймали нових конюхів, лаялися, кричали, сперечалися і торгувалися. Аркади, до яких вели три-чотири кам’яних сходинки, здавалися тихою пристанню довкола цього бурхливого моря. Більшість їх здали в оренду купцям, подібно до того, як ми здаємо арки віадуків. Проміжки між стовпами були забрані цеглою або дошками, утворюючи кімнати, доступ до яких охороняли важкі дерев’яні двері зі складними висячими замками місцевого штибу. Замкнені двері вказували на те, що власник кімнати відсутній, а зухвалі, іноді дуже зухвалі написи крейдою або фарбою повідомляли, куди він поїхав. Наприклад: «Лутфулла виїхав до Курдистану». А внизу незграбні вірші: «О Аллах, що дозволив вошам оселитися в халаті кабульця, навіщо дозволив ти воші — Лутфуллі жити так довго?»

Кім, відгороджуючи Ламу від збуджених людей і схарапуджених тварин, прокрався уздовж аркад на дальній, найближчий до вокзалу, кінець двору, де зупинявся торговець кіньми Магбуб Алі, коли він приїжджав з тієї таємничої країни, що лежить за Північними перевалами.

Кім за своє коротке життя, особливо за проміжок між десятим і тринадцятим роками, мав багато справ із Магбубом, і рослявий огрядний афганець із фарбованою в червоне бородою (він був немолодий і не хотів, щоби бачили його сивину) знав ціну хлопчикові як носієві всяких таємниць. Траплялося, він доручав Кіму стежити за кимось, хто не мав жодного стосунку до коней: ходити за ним назирці увесь день і доповідати про всіх осіб, з якими той розмовляв. Увечері Кім звітував, а Магбуб слухав, не відповідаючи ні словом, ні рухом. Кім знав, що там плелися якісь інтриги, але найголовніше полягало в тому, щоб ні слова не говорити про це нікому, крім Магбуба, який пригощав його розкішними обідами, просто з вогню, принесеними для нього з корчми біля входу в караван-сарай, а один раз навіть видав йому вісім анн[32] грішми.

— Він тут, — вимовив Кім, ляскаючи по носі норовистого верблюда. — Гей, Магбубе Алі! — Він зупинився біля темної арки і прослизнув за спину приголомшеного Лами.

Гендляр лежав на парі шовкових килимових саков, розпустивши широкий вишитий бухарський пояс, і ліниво посмоктував величезний срібний кальян. Він трохи обернувся на вигук, але, побачивши високу безмовну фігуру, розсміявся.

— Аллах! Це Лама! Червоний Лама! Від Лагора до перевалів далеченько. Що ти тут робиш? — Лама машинально простягнув чашку для збору подаяння.

— Господнє прокляття на всіх невірних! — вимовив Магбуб. — Я не подаю вошивим тибетцям; іди й проси у моїх ідолян, які залишилися там, при верблюдах. Може, вони й оцінять твої благословення. Гей, конюхи, тут ваш земляк прийшов. Дізнайтеся, чи він голодний.

Голений, згорблений балті[33] при конях, що був сяким-таким буддистом, схилився перед духовною особою і низьким гортанним голосом запросив святого чоловіка присісти біля багаття, розведеного конюхами.

— Іди! — сказав Кім, злегенька підштовхнувши Ламу, і той пішов геть, залишивши Кіма біля входу до аркади.

— Іди! — вимовив і Магбуб Алі, знову беручись за свій кальян. — Біжи геть, маленький індусе. Господнє прокляття на всіх невірних! Проси у тих моїх слуг, які однієї з тобою віри.

— Магараджо, — заскиглив Кім індуїстське звернення, від душі глузуючи з нинішнього становища. — Батько мій помер… мати моя померла… шлунок мій порожній.

— Попроси в моїх слуг, які при конях, кажу тобі. Серед моєї челяді, напевно, знайдуться індуси.

— О Магбубе Алі, хіба ж я індус? — вигукнув Кім англійською. Купець не виказав подиву, але глипнув на хлопчика з-під кошлатих брів.

— Маленький Друже Всього Світу, — вимовив він, — що це значить?

— Нічого. Я тепер учень цього святого, і ми разом будемо здійснювати паломництво… У Бенарес, як він каже. Він геть божевільний, а мені набрид Лагор. Мені хочеться нової води і нового повітря.

— Але на кого ти працюєш? Навіщо прийшов до мене? — у купцевому голосі задзвеніла підозра.

— До кого ж мені ще йти? Грошей у мене немає. Недобре бути без грошей. Ти продаси офіцерам багато коней. Ці твої нові коні дуже гарні: я їх бачив. Дай мені рупію, Магбубе Алі, а коли я розбагатію, то дам тобі вексель і заплачу.