Кім

Більша частина бесіди була йому геть незрозуміла. Лама, спочатку нерішуче, розповідав наглядачеві про свій рідний монастир Сач-дзен, розташований навпроти Розмальованих Скель, за чотири місяці шляху звідти. Наглядач вийняв величезний альбом із фотографіями і показав йому той монастир, що стримів на скелі над гігантською долиною, сформованою геологічними шарами різних відтінків.

— Так, так! — Лама одяг рогові окуляри китайської роботи. — Ось хвіртка, через яку ми носимо дрова до зими. І ти… й англійці знають про це? Теперішній настоятель Ланґ-Чо говорив мені, але я не вірив. А Владика — Вседосконалий — він теж користується тут пошаною? І його життя відоме?

— І все воно висічене на камені. Ходімо, подивимося, якщо ти вже відпочив.

Лама, човгаючи, побрів у головний зал і разом із куратором став оглядати колекції з благоговінням вірянина і чуттям художника.

Епізод за епізодом він упізнавав прекрасну повість на витертому камінні. Подекуди його спантеличували риси незнайомого грецького стилю, але він радів, як дитина, кожній новій знахідці. Там, де порушувалася послідовність подій, як, наприклад, у Благовіщенні, куратор заповнював її усно і за допомогою книг — французьких і німецьких — із фотографіями та репродукціями.

Тут був зображений благочестивий Асіта[18], тотожний Симеону у християнських переказах: він тримав на колінах божественне немовля, поки батько та мати слухали. А ще там були епізоди з легенди про двоюрідного брата Будди Девадату[19]. Тут стояла збентежена нечестива жінка, яка звинуватила Учителя у гріхопадінні; тут зображені були проповідь в Оленячому парку і диво, яке приголомшило вогнепоклонників; тут поставав Бодгісатва в образі царя, чудесне народження, смерть у Кусінаґарі, де слабкий учень втратив свідомість. Без кінця повторювався сюжет медитації під деревом Бодгі, і всюди було зображено поклоніння чаші для збору милостині. Через кілька хвилин куратор збагнув, що гість його не простий жебрак, який перебирає вервицю, а справжній учений. І вони знову переглянули все від початку до кінця, причому Лама раз-по-раз брав пучку тютюну, протирав свої окуляри і торохтів, наче потяг, на дивовижній суміші урду і тибетської мови. Він чув про подорожі китайських паломників Фа-Сяня і Хуань-Цана[20] і хотів дізнатися, чи існує переклад їхніх творів. Він затамовував подих, безпорадно гортаючи книги Біла[21] і Станісласа Жульєна[22].

— Усе є тут. Прихований скарб!

Потім він зосередився, аби благоговійно вислухати цитати, наспіх перекладені на урду. Уперше він чув про праці європейських учених, які за допомогою цих і сотень інших джерел визначили місця священних подій буддизму. Потім йому показали величезну карту з жовтими крапками та рисками. Коричневий палець рухався за олівцем куратора від мітки до мітки. Тут був Капілавасту[23], там — Серединне Царство[24], тут — Магабодгі[25], буддійська Мекка, а там — Кусінаґара, овіяне скорботою місце, де Він помер. Старий примовк, схиливши голову над аркушами, а куратор закурив ще одну люльку. Кім заснув. Коли він прокинувся, бесіда, яка досі тривала, стала доступнішою його розумінню.

— Ось так і сталося, о Джерело Мудрості, що я вирішив піти по святих місцях, де ступала Його нога: на місце народження, аж до Капіли, потім у Магабодгі, яке тепер називається Будда-Ґайя, у Монастир, в Оленячий парк і на місце Його смерті, — Лама притишив голос. — І я прийшов сюди сам. П’ять, сім, вісімнадцять, сорок років я думав, що Стародавній Закон виконується погано, бо ж, як тобі відомо, до нього домісилися чортівня, чаклунство й ідолопоклонство. Точнісінько, як допіру сказав хлопчина там, на вулиці. Так, саме бут-параст, як висловився дітвак.

— Так буває з усіма віровченнями.

— То ти так думаєш? Я читав наші монастирські книги, але в них висохла серцевина, і новий ритуал, яким ми, послідовники перетвореного Закону, приборкуємо себе, також не має ціни в цих старих очах. Навіть послідовники Досконалого безперервно борються один з одним. Все це — ілюзія. Так, майя, ілюзія. Але я жадаю іншого, — зморшкувате жовте обличчя наблизилося до куратора на відстань трьох дюймів, і довгий ніготь вказівного пальця стукнув по столу. — Ваші вчені за допомогою цих книжок пройшли крок у крок за стопами Благословенного у всіх його мандрах, але є речі, які вони не змогли відкрити. Я нічого не знаю, але прагну звільнитися від Колеса Всього Сущого[26], ступивши на широкий і відкритий шлях, — він посміхнувся з простодушним тріумфом. — Як паломник по святих місцях я вже тепер здобуваю заслугу. Але справа в більшому. Послухай істинну розповідь. Коли наш милостивий Владика, будучи ще юнаком, став шукати собі дружину, люди в палаці його батька говорили, що він ще занадто юний для шлюбу. Ти про то знаєш?

Куратор кивнув, питаючи себе, що ж буде далі.

— Тоді влаштували потрійне змагання в силі між усіма, хто зголоситься. І під час випробування луком наш Владика, переламавши той, який подали спочатку, велів подати такий лук, на якому ніхто не міг натягнути тятиву. Ти про то знаєш?

— Про все це написано. Я читав.

— І, перелетівши всі позначки, стріла помчала ген-ген далеко і зникла з очей. Врешті-решт вона впала, і там, де вона торкнулася землі, з’явилося джерело, яке потім перетворилося на річку, і, завдяки милосердю нашого Владики і тим заслугам, яких він надбав до свого звільнення, властивість тієї річки така, що вона змиває всяку ганьбу і плями гріха з того, хто скупається в ній.

— Так написано, — сумно промовив куратор.

Лама глибоко зітхнув.

— Де ця Річка? Джерело Мудрості, де впала та стріла?

— Шкода, брате мій, але я не знаю, — відповів куратор.

— Ні, може, ти забувся? Це — єдине, про що ти не сказав мені. Маєш же ти знати. Слухай, я старий чоловік. Я прошу тебе, схиливши голову до твоїх ніг, о Джерело Мудрості! Ми знаємо, що він натягнув тятиву! Ми знаємо, що стріла впала! Ми знаємо, що джерело пробилося з-під землі. То де ж та Річка? Сон наказав мені знайти її. Тому я прийшов. Я тут. Але де ж Річка?