— Я-я-я врятований від великого гріха, — пробурмотів він.
— Чужоземець знайшов-таки собі жерця, — прошепотів один з оріїв.
— Гей! Чого того хлопчиська-торбаря досі не відлупцювали? — вигукнула стара.
Горянин відступив до воза і прошепотів щось за фіранку. На мить запала мертва тиша, а потім почулося бурмотіння.
— Усе йде добре, — подумав Кім, удаючи, буцім нічого не бачить і не чує.
— Якось… коли… він поїсть, — горянин запобігливо звернувся до Кіма — то просять, щоби святий зробив честь поговорити з тією людиною, яка хоче побалакати з ним.
— Після того, як поїсть, він буде спати, — зверхньо відповів Кім. Він ще не міг добачити, який новий поворот прийняла гра, але стояв, налаштований рішуче отримати з того зиск. — Тепер я маю роздобути йому їжу.
Остання фраза, розпочата голосно, завершилася зітханням невимовної втоми.
— Я… сам і решта моїх людей подбають… якщо можна.
— Можна, — мовив Кім, ще погордливіше, ніж будь-коли. — Святий чоловіче, ці люди принесуть нам їжу.
— Земля добра. Всі країни Півдня добрі… світ великий і жахливий, — сонно пробурмотів Лама.
— Хай він спить, — сказав Кім, — але подбайте, щоб ми були ситі, коли він прокинеться. Це дуже святий чоловік.
Знову один з оріїв сказав щось презирливо.
— Він не факір. Він не жебрак із долини, — Кім промовляв суворо, звертаючись до зірок. — Він найсвятіший з усіх святих людей. Він вищий усіх каст. Я його чела.
— Йди-но сюди! — сказав тонкий голос із-за завіси; і Кім прийшов, усвідомлюючи, що невидимі йому очі втупилися у нього. Один худий коричневий палець із важкими перснями лежав на краю воза. Розмова пішла таким чином:
— Хто то за один?
— Неймовірний святий. Він прийшов здалеку. Він родом із Тибету.
— Звідки саме в Тибеті?
— За снігами… дуже віддалене місце. Він знає зірки; він робить гороскопи; він читає долю. Але він не робить це за гроші. Він це робить із доброти і великої любові. Я його учень. Мене звуть також Друг Зірок.
— Ти не горянин.