Нарешті Лама повернувся. Горянин ішов за ним із бавовняною ковдрою на ваті й привітно розгорнув її біля вогню.
— Вона заслуговує на десять тисяч онуків, — подумав Кім. — Але тим не менше, без мене ми би цих подарунків не мали.
— Порядна жінка… і мудра, — Лама поступово вмощувався зручніше, суглоб за суглобом, як вайлуватий верблюд. — Світ сповнений милосердя до тих, хто тримається Шляху, — він накинув добрячу половину ковдри на Кіма.
— І що вона сказала? — Кім загорнувся у свою половину ковдри.
— Вона поставила мені багато запитань і переповіла багато чуток, більшість з яких були порожніми казками, яких вона наслухалася від жерців, які служать дияволу, хоч і вдають, буцім тримаються Шляху. На деякі я відповів, а деякі назвав нісенітницями. Багато хто носить Вбрання, але мало хто тримається Шляху.
— Що правда — то правда… — Кім використовував вдумливий, примирливий тон тоді, коли хотів більшої відвертості.
— Але за своїми переконаннями вона дуже розсудлива. І вельми бажає, щоб ми пішли з нею в Будда-Ґайю. Наскільки я розумію, наші дороги збігаються упродовж кількох днів шляху на південь.
— І що?
— Трішки терпіння. На це я сказав, що мій Пошук — найважливіший. Вона чула багато дурних байок, але ніколи не чула великої істини про мою Річку. Отакі ті жерці на узгір’ях! Вона знала настоятеля Лун-Чо, але вона не знала ні моєї Ріки, ні легенди про Стрілу.
— І що?
— Я говорив їй про Пошук і про Шлях, й інші благочинні речі. Вона бажала тільки, щоб я супроводжував її і вчинив молитву про другого сина.
— Ага! «Ми, жінки, не думаємо ні про що, крім дітей», — промовив Кім сонно.
— Тепер, оскільки наші дороги збігаються на якийсь час, я не думаю, що ми якимось чином відхилимося від нашого пошуку, якщо супроводимо її принаймні до… я забув назву міста.
— Агей! — сказав Кім, звертаючись із різким шепотінням до одного з оріїв поблизу їхнього пристановиська. — Де будинок твого пана?
— Трохи далі Сагаранпура, серед фруктових садів. — Він назвав село.
— Це те місце, — сказав Лама. — Доти, принаймні, ми можемо піти разом із нею.
— Мухи злітаються на гнилоту, — відсторонено кинув орія.
— Слабій корові — ворона; а хворому — брахман, — Кім видихнув прислів’я кудись у верховіття дерев.
Орія хмикнув і замовк.
— Отже, ми йдемо з нею, святий чоловіче?