Король у Жовтому

— Ні, все було чудово.

— Тобто це не моя провина?

— Ні, лише моя власна.

— Мені шкода… — промовила вона.

Я дозволив їй трохи перепочити, а сам тим часом очищав скипидаром зіпсоване місце на полотні. Тессі пішла викурити сигарету і проглянути ілюстрації з «Courrier Français[47]».

Я не знав, чи то проблема була у скипидарі, чи полотно було з дефектом, але що більше я відтирав ту гангренозну фарбу, то більше вона розповзалася. Я старанно намагався стерти її, проте врешті-решт хвороба захопила всю картину. Стривожений, спочатку я намагався зупинити її поширення, але тепер груди та решта тіла наче всмоктали в себе інфекцію, як губка воду. Я несамовито працював мастихіном, скипидаром і ганчіркою, прокручуючи в голові майбутню séance[48] з Дювалем, який продав мені це полотно. Втім, скоро до мене прийшло усвідомлення того, що річ була не у полотні й не у фарбах Едварда. «То все скипидар, — розлючено подумав я, — або мої очі настільки перевтомлені й осліплені полуденним сонцем, що я не можу нормально бачити». Я покликав Тессі. Вона підійшла і нахилилася над моїм кріслом, випускаючи в повітря кільця диму.

— Що ти з нею зробив? — вигукнула вона.

— Нічого, то все через скипидар! — пробурчав я у відповідь.

— Який жахливий колір, — продовжувала Тессі. — Хіба моє тіло схоже на зелений сир?

— Ні, звісно ж, ні, — сердито відповів я. — Ти колись бачила, щоб я малював так раніше?

— Та ні, ніколи…

— Отож!

— Тоді це справді скипидар чи щось інше, — визнала вона.

Дівчина накинула кімоно і підійшла до вікна. Я продовжував шкребти фарби й терти полотно, поки не втомився, а потім згріб усі свої пензлі та щосили пожбурив їх у картину, гучно лайнувшись при цьому. Тессі одразу ж повернулась у мій бік і почала дорікати:

— Ну ж бо! Лайся, ламай свої пензлі, поводься, як дурень! Ти працював над цією картиною три тижні, а поглянь-но на неї тепер! Навіщо ж псувати полотно? Які дивні люди ці художники!

Я почувався присоромленим, як завжди після такого вибуху гніву, тож розвернув пошкоджене полотно до стіни. Тессі допомогла мені відчистити пензлі, а потім легкою ходою пішла перевдягатися. З-за ширми вона надавала мені купу порад стосовно того, як слід поводитися у разі повної чи часткової втрати самоконтролю, після чого, вирішивши, що з мене достатньо, вийшла і попросила допомогти їй застебнути ґудзики на спині, до яких вона не діставала.

— Усе пішло шкереберть відтоді, як ти подивився у вікно і розповів мені про того жахливого на вигляд чоловіка, якого ти побачив на церковному подвір’ї, — сказала вона.

— Ага, то він заворожив картину, — позіхнувши, я поглянув на годинник.

— Я знаю, вже на сьому, — сказала Тессі, поправляючи біля дзеркала капелюшок.

— Так, — відповів я. — Зовсім не хотів затримувати тебе так довго.