Деякий час тунель йшов горизонтально, все далі й далі віддаляючись від внутрішньої поверхні купола. Потім майже під прямим кутом розвернувся, і ми пішли з деяким нахилом: піднімаючись вище.
Навколо було темно. За ґратчастими стінами панувала тиша, лише зрідка ми проходили повз невиразні в темряві, але слабко гуділи апарати. Кілька разів чути було звук, схожий на плескіт повільно поточної води. Одного разу — щось на зразок тонкого дзвону, ніби в металевій скриньці пересипали скляні уламки.
— Вже двадцять хвилин минуло, — сказав Меломан.
- Звідки ти знаєш? — ідучи за ним, поцікавився я.
Меломан, схоже, зніяковів.
— Я… ну, співаю про себе.
— Наспівуєш?
- Так. Я, коли слухаю касету, завжди так роблю. Ну... зараз четверту пісню скінчив. А вони всі приблизно п"ять хвилин.
— Ігоре, а ти вголос можеш заспівати? — зі щирою надією спитав я.
- Ні! — Меломан навіть злякався. — У мене немає голосу… Та й не варто привертати увагу.
Я посміхнувся. Стук наших ніг по металевих ґратах був чутний метрів за двісті.
— Меломан, як ти гадаєш, навіщо ці коридори?
Він трохи помовчав.
- Для ремонту. Тут всюди механізми, ті, що робили для Островів… — він затнувся, — робили небо. Їх треба іноді оглядати, ремонтувати.
— Згоден… Цікаво, куди ми переправили вибухівку, що тут у них все відмовило?
- Цікаво...
Підошви цокали по сталевих ґратах. Коридор вигинався, виводячи нас назад. Несподівано Меломан чортихнувся, ледь не впавши, зупинився. Я наскочив на його плече, завмер.
— Попереду світло, — ледве вловимим шепотом промовив Малек.
На сітчастій стелі коридору лежали помаранчеві відблиски.
— Отже, ми повернулися до внутрішньої поверхні купола,— так само тихо сказав Меломан. — Але в іншу точку туди, де стоїть прожектор.
ebooksa