Коли два чи три рази, спонукуваний скоріше добродушністю своєю, а не жагою, він пропонував їй відновити подружні зносини, а вона відмовлялася під різними приводами, посилаючись то на втому, то на нездужання, то на два спектаклі, в яких вона мала брати участь завтра, не кажучи вже про ранкову репетицію, — він анітрохи не ображався. З Джулією було тепер значно легше порозумітися, вона більше ніколи не робила йому сцен, і він почував себе щасливішим, ніж будь-коли. Ні, він таки вдало одружився, чорт забирай, і дивлячись, як живуть інші, він знову й знову повторював собі, що йому просто пощастило. Джулія — дуже порядна жінка і до того ж розумна достобіса! З нею цікаво поговорити на будь-яку тему. Кращого супутника життя й не придумаєш. Та що там казати — йому приємніше провести день дома, в її товаристві, аніж на майданчику для гри в гольф!
Джулія здивовано відкрила, що тепер, коли вона більше не любить його, Майкл викликає у неї почуття жалю. Вона була дуже доброю і розуміла, що його самолюбство зазнало б страшного удару, якби він здогадався, як мало він тепер важить для неї. Отже, вона й далі лестила йому. Джулія вже давно помітила, як самовдоволено слухає він її, коли вона захоплюєтеся його вродою. Тепер вона навіть розважалася, експериментуючи — скільки ще солодких слів він зможе знести? — і не шкодувала патоки. Але тепер вона частіше дивилася на його прямий, тонкогубий рот. В міру того, як Майкл старішав, губи його вужчали, і видно було, що ось-ось рот його перетвориться на холодну бездушну щілину. Його ощадливість, яка раніше видавалася їй дивною, навіть зворушливою рисою вдачі, тепер викликала у неї тільки огиду. Коли люди зазнавали скрути — а з акторами це часто буває, — від Майкла вони діставали лише співчуття й добрі, дружні слова, але дуже мало грошей. Він вважав себе страшенно щедрим, коли давав комусь гінею, випустити ж з рук п’ятифунтовий папірець — то для нього було вже верхом марнотратства. Він дуже скоро дійшов до висновку, що Джулія не вміє хазяйнувати, і під приводом того, що хоче звільнити її від зайвого клопоту, взяв цю справу на себе. Після цього непродуктивні витрати відразу припинилися. Жоден пенні не витрачався марно. Джулія дивувалася, чому слуги не тікають од них. Пояснювалося це тим, що Майкл ставився до них дуже добре. Його веселі, щирі, приязні манери викликали у них бажання віддячити й догодити йому, й куховарка раділа разом з ним, доповідаючи, що знайшла м’ясника, котрий бере за фунт м’яса на пенні менше, ніж інші. Джулія не могла без сміху думати про те, як дивно його ощадливість контрастує з безтурботною екстравагантністю отих типів, що їх він так уміло вдає на сцені. Як часто вона думала, що він неспроможний на самозречення, на благородний вчинок! І ось тепер, поводячись так, ніби він робить найприроднішу річ у світі, Майкл заявляє про свою готовність відійти на задній план, щоб дати дорогу їй! Зворушена до глибини душі, вона в цю мить не могла й слова мовити і тільки гірко дорікала собі за те, що весь час так погано про нього думала.
IX
Вони поставили п’єсу, і вона принесла їм успіх. Після цього вони кожен сезон починали новою виставою. Оскільки Майкл застосовував у своєму театрі той самий режим економії, що й у себе вдома, провали, без яких, звичайно, не обходилося, не розоряли їх, зате з кожної успішної постановки вони вичавлювали все можливе, аж до останнього пенні. Майкл з гордістю думав сам про себе що в Лондоні немає іншого театру, де витрачалося б так мало коштів на підготовку вистави. Він виявляв неабияку винахідливість, використовуючи старі, трошки підновлені декорації в нових постановках, а неодноразове використання одних і тих самих меблів, цілий склад яких, поступово зібрався у нього в бутафорській, давало йому змогу заощаджувати на платі за прокат. Дуже скоро за ними закріпилася репутація заповзятливих адміністраторів, бо, щоб не платити високих гонорарів відомим драматургам, Майкл завжди готовий був сприяти молодим авторам. Він вишукував акторів, яких недооцінювали в інших театрах і які заробляли зовсім мало. Завдяки цьому йому вдалося залучити до своєї трупи кількох талановитих митців на дуже вигідних для себе умовах.
За три роки справи їхні настільки поліпшились, що Майкл зміг позичити в банку суму, потрібну для оренди щойно збудованого театрального приміщення. Після тривалих обговорень вони вирішили назвати свій театр ім’ям Сіддонс. Та перша вистава провалилася, а за нею і друга. Джулію це дуже збентежило й налякало. Вона вирішила, що нове приміщення — нещасливе і що сама вона набридла публіці. Саме в цей час Майкл показав себе з найкращого боку. Він залишався абсолютно незворушним.
— В нашій справі треба звикати до примх долі. Ти найкраща акторка Англії. Коли ти виступаєш, глядачі купують квитки незалежно від того, яка п’єса йде в театрі. Нехай ми двічі зазнали невдачі, то й що з того? Наступна п’єса піде з успіхом, і ми надолужимо все, що втратили, та ще й матимемо солідний куш на додачу.
За рік чи два перед цим Майкл спробував був відкупитися від Доллі де Фріс, але та не хотіла про це й слухати, і хоч Майкл після цього почав ставитися до неї підкреслено холодно, вона не звертала на це жодної уваги. Майклові довелося визнати, що в даному разі коса наскочила на камінь. Доллі вважала, що немає підстав відмовлятись від участі в такому перспективному ділі, до того ж та обставина, що половина капіталу належала їй, дозволяла підтримувати близькі стосунки з Джулією. І ось тепер, після двох невдач підряд, Майкл знову героїчно спробував здихатися своєї партнерки. Але Доллі з обуренням відмовилася — мовляв, вона не може залишити їх у біді, і Майклові знову довелося визнати себе переможеним. Йому залишалось тільки втішати себе надією, що Доллі відпише Роджеру, своєму хрещеникові, чималу суму грошей. В Англії у неї ніяких родичів не було, лише в Південній Африці жили два племінники, а вигляд Доллі завжди викликав думку про те, що у неї, певно, підвищений кров’яний тиск. А тим часом не так уже й погано було їздити, коли тобі заманеться, у котедж коло Гілдфорда і відпочивати там на лоні природи: не треба витрачати гроші на власну позаміську резиденцію!
Третя вистава пройшла з успіхом, і Майкл, звичайно, заявив, що він з самого початку в цьому не сумнівався. Говорив він це так, наче успіхом всі були зобов’язані виключно йому. Джулія навіть пошкодувала, що цей спектакль не провалився так само, як два попередніх, бо тоді вона могла б трохи збити з нього пиху. Зарозумілість Майкла просто обурювала її. Звичайно, вона готова була визнати, що він по-своєму розумна, чи, скоріше, досвідчена людина, але ж зовсім не настільки, щоб мати право так задирати носа! Він ходив з таким виглядом, ніби все знає й уміє краще за всіх інших.
З часом він майже перестав виступати на сцені. Адміністративна діяльність цікавила його куди більше.
— Я хочу, щоб мій театр працював чітко, як справжня установа, — казав він.
Він вирішив, що вечори, коли Джулія була зайнята в спектаклях, він може проводити з більшою користю, відвідуючи інші театри й вишукуючи нові таланти. Він носив у кишені маленьку записну книжечку, в якій занотовував прізвища кожного актора, що, як кажуть, подавав надії. Потім він зайнявся режисурою. Його турбувало те, що режисери беруть так багато грошей за постановку спектаклю, а останнім часом дехто з них навіть почав вимагати проценти зі збору. Нарешті трапилася слушна нагода: два режисери, з якими Джулія найбільше любила працювати, були заангажовані іншими театрами, а третій, якому вона також довіряла, сам виступав у спектаклі і, отже, не міг приділити артистам належної уваги.
— А що, коли я спробую взятися за це сам? — сказав Майкл.
У Джулії це не викликало захоплення. Майкл не відзначався багатством фантазії і широтою думки, і хто зна, чи зможе він завоювати авторитет у акторів трупи. Але єдиний режисер, якого вони могли б ще найняти, вимагав абсурдно високого, на їх думку, гонорару, і, отже, їм залишалося єдине — рискнути й подивитися, що вийде у Майкла. Та він справився з своїм завданням куди краще, ніж Джулія сподівалася. Працював він наполегливо й сумлінно, вкладаючи в роботу всю душу. Через деякий час Джулія здивовано помітила, що Майкл повніше, ніж інші режисери, примушує її розкриватися на сцені. Він знав, на що вона здатна, він знав кожну її інтонацію, кожен погляд її чудових очей, кожен граціозний рух її тіла, і тому його поради допомагали їй грати краще, ніж будь-коли раніше. До акторів він ставився приязно, але вимогливо. Коли люди стомлювались і починали нервувати, він завжди умів їх заспокоїти. Після першої вдалої спроби ніхто вже не заперечував проти того, щоб він і далі ставив спектаклі. Драматургам Майкл-режисер також сподобався, бо, не маючи власної фантазії, він дотримувався тексту геть у всьому, і коли не розумів його до кінця — а це бувало частенько, — то звертався до авторів по допомогу й слухняно виконував їхні вказівки.
Джулія була тепер досить багата. І вона не могла не визнавати, що Майкл поводився з її грошима так само ощадливо, як із своїми власними. Він поклав їй дуже велику заробітну плату і при нагоді з гордістю казав, що вона одержує більше від будь-якої іншої актриси в Лондоні, та коли він сам брав участь у виставі, то завжди призначав собі суму, якої, на його думку, варта була дана роль, і ця сума ніколи не бувала завищена. Ставлячи п’єсу, він виписував собі гонорар, який на його місці одержував би маловідомий режисер. Вони навпіл ділили між собою видатки на утримання будинку і на освіту сина. Роджера записали в Ітонський коледж через тиждень після того, як він народився. Скрупульозну чесність і порядність Майкла не можна було заперечувати. Усвідомивши, наскільки вона багатша за нього, Джулія сказала Майклові, що хотіла б узяти всі ці видатки на себе.
— Я не бачу підстав для цього, — відповів він. — Поки я заробляю гроші, я платитиму нарівні з тобою. Ти заробляєш більше за мене, бо краще граєш. І плату я тобі поклав високу через те, що ти її варта.
Усім лишалося тільки захоплюватися тим самозреченням, з яким він жертвував собою заради неї. Він зрікся мрій, які плекав колись, аби створити всі умови для розквіту її таланту. Навіть Доллі, яка не любила Майкла, віддавала належне його безкорисливості. Якась підсвідома соромливість заважала Джулії розмовляти з Доллі про. свого чоловіка, але Доллі, з властивою їй спостережливістю, давно помітила, що Джулія сторониться Майкла, і вважала своїм обов’язком час од часу нагадувати їй, як багато Майкл зробив для її кар’єри. Всі тільки те й робили, що хвалили його. Взірцевий чоловік! Джулії здавалося, що ніхто, крім неї, не знає, що то таке — жити з людиною, яка є уособленням марнолюбства. Коли він вигравав партію в гольф або вдало завершував якусь справу, на нього гидко було дивитись. Він не міг натішитися власною спритністю. Він навівав нудьгу, смертельну, непереборну нудьгу. Він любив розповідати Джулії про свої справи, ділитися з нею кожним своїм задумом; раніше, коли сам факт, що він — поруч, приводив її в екстаз, ця звичка дуже зворушувала її, але в останні роки його прозаїчність ставала для неї дедалі нестерпніша. Розповідаючи про щось, він докладно зупинявся на найменших дрібницях… І пишався він не тільки своєю кмітливістю; минав час, і він усе більше, все огидніше хизувався собою. Замолоду він ставився до своєї вроди як до чогось цілком природного і богом даного; тепер же він почав дбайливо стежити за своєю зовнішністю. Це стало у нього манією. Він приділяв величезну увагу своїй фігурі. Тепер він ніколи не їв зайвого і ніколи не забував зробити ранкову гімнастику. Коли йому починало здаватися, що волосся його рідшає, він звертався по консультацію до спеціалістів; Джулія була певна, що, якби йому гарантували секретність, він зробив би собі косметичну операцію обличчя. Він узяв собі за звичку сидіти, трохи виставивши вперед підборіддя, щоб не видно було зморщок на шиї, і вигинати спину так, щоб не висів живіт. Він не міг пройти повз дзеркало без того, щоб не подивитися на себе. Він напрошувався на компліменти і аж сяяв од задоволення, коли нарешті чув їх. Компліменти заміняли йому хліб і воду. Джулія гірко посміхалася, коли згадувала, що саме вона привчила його до них. Протягом років вона день у день казала йому, який він прекрасний, і тепер він уже не міг жити без лестощів. Це було його єдине дошкульне місце. Досить було безробітній актрисі висловити захоплення його надзвичайною вродою, як він одразу згадував, що має для неї роль. Наскільки Джулії було відомо, Майкл роками не звертав уваги на інших жінок, але тепер, коли йому давно вже було за сорок, він раптом почав злегка фліртувати. Втім, Джулія підозрювала, що фліртом усе й обмежувалося. Майкл відзначався поміркованістю й потребував лише єдиного — лестощів. До Джулії навіть доходили чутки, що, коли жінки ставали надто настирливі, Майкл, щоб якось виплутатися, прикривався її ім’ям. Він або давав зрозуміти, що не може ризикувати, бо не хоче завдати їй болю, або ж казав, що вона ревнує чи підозрює щось і тому цій дружбі, мовляв, краще покласти край.
— І що тільки вони знаходять у ньому?! — вигукнула Джулія, звертаючись до стін порожньої кімнати..
Вона взяла навмання з півдюжини його останніх фотографій і уважно переглянула їх одну по одній. Потім знизала плечима.
— Що ж, їх, певно, не можна звинувачувати. Я також була колись закохана в нього. Звичайно, він тоді був вродливіший.
Джулії стало навіть трошки сумно від думки, як палко вона його кохала. Через те, що любов її вмерла, їй здавалося тепер, що доля повелася з нею несправедливо. Вона зітхнула й по паузі прошепотіла: