— Ах, Чарлзе, які ви добрі!
— Я мав, що ця штучка вам сподобається. Це, так би мовити, прощальний дарунок від мене.
— Хіба ви кудись їдете?
Джулія здивувалася, бо він їй нічого про це не казав. Чарлз глянув на неї, злегка усміхнувшись.
— Ні. Але ми з вами більше не бачитимемось.
— Чому?
— Гадаю, ви самі розумієте чому.
І тоді Джулія зробила те, чого вона досі не може пробачити собі. Сіла і якусь хвилину мовчки дивилася на мініатюру. Потім, дуже повільно, як справжня актриса, почала підводити очі, аж поки не зустрілася поглядом із Чарлзом. На те, щоб заплакати, їй майже не довелося витрачати зусиль — в цьому, власне, полягало одне з найбільших її акторських досягнень. Сльози заструменіли по її щоках. Вона трошки розтулила губи, в очах її з’явився вираз, мов у дитини, яку боляче образили невідомо за віщо… Картина вийшла досить-таки сумна. Обличчя Чарлза болісно пересмикнулося. Він спитав тремтячим від хвилювання голосом:
— Адже ви кохаєте Майкла, правда?
Джулія ледь помітно кивнула головою. Вона стулила губи, намагаючись опанувати себе, але сльози невпинно котилися по її щоках.
— І мені нема на що сподіватися?
Він чекав відповіді, але Джулія мовчала, не зводячи з нього очей, з яких безнастанно котилися сльози.
— Невже ви не розумієте, яких мук коштує мені кожна зустріч із вами? Ви хочете, щоб ми й далі зустрічалися?
Джулія знову ледь помітно кивнула головою.
— Клара робить мені через вас сцени. Вона вже знає, що я вас кохаю. Найрозумніше в таких випадках — розстатися, ніколи більше не бачитись.
Джулія злегка похитала головою. З грудей її вихопився короткий жалібний стогін. Потім вона відкинулася на спинку крісла й повернула голову набік. Вся поза її, здавалось, говорила про безпорадне горе. Жодна людина не змогла б спокійно дивитися на її страждання. Чарлз ступнув крок уперед і, впавши навколішки, обняв її змучене тіло.
— Ради бога, не побивайтесь так. Я не можу дивитися, як ви мучитесь. Ах, Джуліє, Джуліє, я вас так кохаю. Я зроблю все, що скажете, і ніколи нічим не скривджу вас.
Вона повернула до нього залите слізьми обличчя («Боже, ну й вигляд, певно, зараз у мене!») і підставила йому губи. Він палко поцілував її — вперше за весь час.
— Я не хочу втрачати вас, — тихо прошептала вона.
— Кохана Джуліє!