Прошу на вихід!
Ці слова Джулія чула вже бозна-скільки разів, але вони й досі діяли на неї, мов якийсь тонізуючий засіб. В цю хвилину життя для неї набувало певного змісту, вона готувалася перейти із світу гри у світ реального.
XI
Наступного ранку Джулія снідала в Чарлза Темерлі. Його батько, маркіз Деннорант, одружився з дочкою багатія і залишив синові чималу спадщину. Джулія часто бувала на ранкових прийомах у Чарлза, які він любив давати у своєму особняку на Хілл-стріт. Глибоко в душі вона ненавиділа отих величних дам і лордів, яких зустрічала там, бо була простою актрисою, але водночас розуміла, що такі зв’язки для неї корисні; знайомство з цими людьми дозволяло влаштовувати в «Сіддонс-театрі» прем’єри, які преса потім називала не інакше, як блискучими, а фотографування на званих обідах у товаристві аристократів було для неї якнайкращою рекламою. Звичайно, деяким провідним актрисам інших театрів, молодшим за неї, не подобалося, що вона була у дружніх стосунках принаймні з двома герцогинями. Та Джулію це нітрохи не засмучувало. Її не можна було назвати чудовою співрозмовницею, але в неї були такі виразисті очі й такі інтелігентні манери, що вона дуже скоро набула репутації інтересної й розумної жінки. Джулія володіла великим даром імітування; щоправда, вона рідко вдавалася до нього, бо вважала, що він шкодить акторській грі, але у вищому світі цей дар приносив їй користь, і завдяки йому вона здобула славу дотепної оповідачки. Їй було приємно, що вона подобається всім цим пишним дамам, неробам від народження, але тишком вона глузувала з них, засліплених її власним блиском. Цікаво, що б вони про неї думали, якби знали всю правду — знали, яке прозаїчне життя в популярної актриси, як тяжко вона працює, на які йде жертви й самообмеження. Джулія не скупилася для них на косметичні поради і дозволяла копіювати фасони своїх нарядів. Одягалася вона завжди бездоганно. Майкл гадав, що сукні обходяться їй не дуже дорого, і навіть не здогадувався, як багато вона тратить на них.
Що ж до моральності, то її поведінка цілком задовольняла представників і вищого, і нижчого світу. Всі знали, що вона — взірець подружньої вірності. І водночас багато хто з вищого світу був переконаний, що Джулія — коханка Чарлза Темерлі. Ходила чутка, що любовні стосунки тривають між ними дуже давно, так давно, що вони, власне, набули вже респектабельного характеру; тим-то толерантні господині, запрошуючи їх на неділю до своєї заміської вілли, поселяли Джулію й Чарлза у суміжних кімнатах. Чутку про їхній зв’язок пустила леді Темерлі, з якою Чарлз давно розлучився; в ній не було й крихти правди. Єдиною підставою для неї було те, що Чарлз безтямно закохався в Джулію ще двадцять років тому і, безперечно, саме через неї подружжя Темерлі, яке весь час сварилося, вирішило розлучитися. Сама ж леді Темерлі й познайомила Джулію з Чарлзом. Сталося це під час званого сніданку в Доллі де Фріс, невдовзі по тому, як Джулія, тоді ще молода актриса, вперше здобула у Лондоні великий успіх. На прийомі було чимало гостей, і Джулія користувалася загальною увагою. Леді Темерлі, якій тоді минуло вже тридцять і яка вважалася красунею (хоч, крім очей, у неї не було нічого привабливого, ефекту їй надавав тільки безсоромно-нахабний вираз обличчя), нахилилась над столом і, скромно усміхнувшись, мовила:
— Міс Лемберт, мені здається, я зустрічала вашого батька на Джерсі. Він досить часто приходив до нас. Здається, він був лікар?
В Джулії наче щось обірвалося в грудях; вона раптом згадала, чим займалася леді Темерлі до одруження, і зрозуміла, що їй приготовано пастку. Вона дзвінко засміялася:
— Ні. Він був не лікар, а ветеринар. І приходив до вас допомагати щенитися сучкам. У вашому домі було повно сучок.
Леді Темерлі на мить одібрало мову, і вона спромоглася тільки відповісти:
— Моя мати дуже любила собак.
Джулія дуже раділа, що Майкла не було на цьому сніданку. Бідолаху ця розмова прикро вразила б! Її батька він завжди називав доктор Ламбер, немов це прізвище було французького походження. А по війні, коли той помер, а мати переїхала в Сен-Мало до своєї овдовілої сестри, Майкл почав називати її не інакше, як мадам де Ламбер. Спочатку Джулію це трохи хвилювало, але, ставши визнаною актрисою, вона змінила своє ставлення: тепер вона воліла, особливо в товаристві аристократів, наголошувати на тому, що батько її був простий ветеринар. Вона не могла пояснити, чому саме, але їй здавалося, що, підкреслюючи це, вона ставить їх усіх на своє місце.
Чарлз Темерлі зрозумів, звичайно, що дружина навмисне намагалася принизити молоду жінку; це його розсердило, і він повівся з Джулією підкреслено чемно, попросивши дозволу прийти до неї з візитом і принести букет квітів.
Йому було тоді під сорок: маленька голова, струнка, елегантна постать, обличчя, хоч і не дуже гарне, але випещене. Як і належить нащадкові знатного роду, в нього був аристократичний вигляд і бездоганні манери. Чарлз кохався у мистецтві, купував картини модерністів і колекціонував старовинні меблі. Він дуже любив музику і чудово знався на літературі. Спочатку йому просто подобалося відвідувати маленьку квартирку в районі Бекінгем-Пеліс-роуд, де мешкали ці молоді актори. Він бачив, що вони бідні, і радів, що потрапляв, як йому здавалося, в справжню богему. Одного разу вони запросили його на сніданок. Страви готувало й подавало на стіл якесь опудало в спідниці, яке вони називали Іві. Це було так цікаво!
Чарлз не звертав особливої уваги на Майкла, бо той, незважаючи, на свою вроду, здавався йому зовсім звичайною особою; а до Джулії його вабило дедалі більше. Вона володіла якимось особливим душевним теплом, цілеспрямованістю вдачі та кипучою енергією, чого він досі не зустрічав в жодній жінці. Кілька разів він бував на спектаклях з участю Джулії і порівнював її гру з грою знаменитих іноземних акторок, яких він бачив. Чарлз зрозумів, що їй притаманна глибоко індивідуальна манера гри, що вона геніальна акторка.
— Це буде нова Сіддонс. Або Еллен Террі, тільки ще талановитіша.
В той час Джулія ще не вважала за потрібне відпочивати по обіді — вона була міцна й здорова молода жінка, яка не знала, що таке втома, і тому Чарлз часто запрошував. Її на прогулянку до Гайд-парку. Вона відчувала, що він хотів би бачити в ній дитя природи. Це її цілком влаштовувало. Без найменших зусиль вона входила в роль наївної, щирої дівчини, що дивиться на світ широко розплющеними, захопленими очима. Він водив ЇЇ в Національну галерею, на художні виставки, в Британський музей, і захват, написаний у неї на обличчі, майже відповідав тому, що вона відчувала. Чарлз любив ділитися своїми знаннями, і вона була йому за все вдячна. Джулія володіла чудового пам’яттю і багато чого почерпнула від нього. Вона також завдячувала йому тим, що згодом цілком невимушено могла підтримувати розмову про Пруста чи Сезанна, вражаючи всіх своєю широкою й незвичайною для актриси ерудицією. Джулія зрозуміла, що Чарлз закохався в неї, трошки раніше, ніж він зрозумів це сам. Для неї це було великою несподіванкою. Адже в її очах Чарлз був уже підстаркуватий, і в думці вона називала його «стареньким». До того ж тоді вона ще палко кохала Майкла.
Коли Чарлз збагнув, що закохався в Джулію, його поведінка трохи змінилася: іноді, залишаючись з нею віч-на-віч, він ніяковів і довго мовчав. «Сердешний, — казала в думці Джулія. — Він справжній джентльмен і просто не знає, що йому тепер робити». Але вона вже обрала для себе лінію поведінки на той випадок, коли Чарлз освідчиться їй, а що він рано чи пізно зважиться на це, вона нітрохи не сумнівалася. Джулія вирішила, що не дозволить йому думати, ніби йому досить лише пальцем поманити і вона побіжить до нього в ліжко тільки тому, що він лорд, а вона — актриса. Якщо він спробує щось їй натякнути, вона зіграє роль розгніваної героїні: жестом, якого навчила її Жанна Тебу, покаже йому на двері. З другого ж боку, якщо він поводитиметься несміливо й затинатиметься, вона й собі говоритиме з трепетом і слізьми в голосі; вона скаже йому, буцімто ніколи навіть не підозрювала, що він так ставиться до неї, але — ні, ні, те, що він каже, — неможливо, бо вона боїться розбити Майклове серце. Вони обоє трохи посумують, і все буде гаразд. Виховання Чарлза, його манери — запорука того, що після цієї розмови, зрозумівши раз і назавжди, що нічого не досягне, він примириться зі своєю долею і дасть Джулії спокій.
Та все вийшло зовсім не так, як вона сподівалася. Того дня Чарлз Темерлі і Джулія гуляли в Сент-Джеймс-парку, милувалися на пеліканів, обговорювали її нову роль. Повернувшись до Джуліїної квартири, вони випили чаю і з’їли здобну булочку. Потім Чарлз підвівся. Прощаючись, він вийняв із кишені мініатюру й простяг Джулії.
— Це портрет Клерон, відомої актриси, яка грала у вісімнадцятому столітті. Ви такі ж талановиті, як і вона.
Джулія подивилася на гарне, розумне личко, облямоване напудреною перукою, потім на камінці, якими була оздоблена мініатюра, й подумала: «Цікаво, діаманти це чи скельця?»