Том поводився в гостях зовсім невимушено. Він грав у трик-трак з Майклом або допомагав Джулії розкласти пасьянс, а коли вони заводили грамофон — міняв пластинки.
— Було б добре, якби вони заприятелювали з Роджером, — сказав якось Майкл. — У Тома є голова на плечах, і до того ж він старший за Роджера, отже, мав би на нього хороший вплив. Чому б тобі не запросити його до нас у Теплоу на літню відпустку?
«Хвала богові, що я хороша актриса!» — подумала Джулія, але їй все ж довелося зробити зусилля над собою, щоб ні голосом, ані виразом обличчя не виказати своєї радості.
— А знаєш, це непогана ідея, — відповіла вона. — Якщо ти цього хочеш, я йому запропоную.
В серпні спектаклі ще давали повний збір, тому Майкл найняв котедж у Теплоу, щоб найтепліший місяць провести за містом. Джулії треба було щодня їздити на вечірні вистави; Майкл також вирішив, що іноді, коли цього вимагатимуть справи, навідуватиметься до Лондона; зате цілими днями вони змогли б бути на природі. Том узяв двотижневу відпустку і теж охоче прийняв Майклове запрошення.
Та одного дня Джулія помітила, що він якийсь пригнічений, весь час мовчить. Обличчя його зблідло, від недавньої бадьорості не лишилося й сліду. Вона зрозуміла, що в нього сталася якась неприємність, але він не хотів про неї розповідати; на її запитання він, сумно зітхаючи, казав, що вскочив у халепу. Та Джулію це не задовольняло, й кінець кінцем він признався їй, що заліз у борги і тепер його переслідують кредитори. Спосіб життя, нав’язаний Джулією, змушував його витрачати більше грошей, ніж він заробляв; на розкішних прийомах він дедалі частіше соромився свого скромного одягу й нарешті не витримав і замовив кілька дорогих костюмів. Потім пішов на іподром і зробив ставку на одного з коней, сподіваючись виграти якусь суму і розплатитися з боргами, але його коня випередили. В очах Джулії сума, яку він позичив, була мізерна — щось близько ста двадцяти п’яти фунтів, і, на її думку, просто смішно було побиватися через таку дрібницю. Вона сказала, що дасть йому цю суму.
— Ні, я не можу брати гроші в жінки.
Том почервонів; сама думка про це викликала в нього почуття пекучого сорому. Джулія пустила в хід усю свою красномовність. Вона апелювала до його здорового глузду, вдавала, ніби ображена на нього, навіть трохи поплакала. Нарешті, заради неї, тільки заради того, щоб зробити їй ласку, Том погодився взяти у неї ці гроші в позику. Наступного дня вона послала йому в конверті банкноти сумою в двісті фунтів. Том подзвонив їй і сказав, що одержав гроші і що їх значно більше, ніж йому потрібно.
— О, я знаю, люди завжди кажуть неправду, коли йдеться про їхні борги, — сміючись, відповіла вона. — Я певна, що ти заборгував більше, ніж сказав мені.
— Слово честі, ні. Кому-кому, а тобі я нізащо в світі не збрехав би.
— Ну, тоді залиш решту собі — про всякий випадок. Мені завжди неприємно дивитись, як ти розплачуєшся в ресторані за нас обох. А потім таксі й таке інше.
— Ні-ні, я не хочу. Це ж так… принизливо.
— Боже, які дурниці! Ти ж знаєш, у мене стільки грошей, що я навіть не знаю, що з ними робити. То невже ж ти можеш відмовити мені в цій приємності? Я так хочу допомогти тобі вибратися із скрутного становища!
-— Це дуже мило з твого боку. Ти навіть не здогадуєшся, як ти мене виручила. Я не знаю, як дякувати тобі.
Та в голосі його бриніли нотки збентеженості. Сердешний, його все ще сковували умовності. Але Джулія казала правду: даючи йому гроші, вона відчувала якусь незвичайну насолоду, в ній пробуджувалася якась дивна пристрасть. До того ж у неї з’явилася ще одна ідея, яку вона сподівалася легко здійснити протягом тих двох тижнів, що їх Том мав провести в Теплоу. Томова кімнатка на Тевісток-сквері спочатку здавалася їй чарівною через свою убогість, усе там зворушувало її до глибини душі. Тим часом це помешкання втратило для неї свою принадність. Джулія вже не раз помічала, що люди, яких вона зустрічала на сходах, якось особливо дивились на неї. В Тома прибирала й готувала йому сніданок власниця будинку, брудна й неохайна жінка. Джулія відчувала, що вона про все догадується і шпигує за нею. Одного разу, коли Джулія прийшла до Тома, хтось поторгав за ручку замкнених дверей; за хвилину, вийшовши на сходи, вона побачила хазяйку, яка витирала поручні. Хазяйка кинула на неї ворожий погляд. Незабаром Джулія побачила, що в Томовій кімнаті панує далеко не ідеальна чистота. Благенькі завіси, потертий килим, дешеві старі меблі — усе це викликало в неї огиду. А тут саме трапилася нагода: недавно Майкл, який завжди шукав, куди б вигідно вкласти гроші, купив кілька гаражів коло Стенхоуп-плейс. Здавши в оренду ті з них, які не були йому потрібні, він незабаром зробив висновок, що міг би компенсувати всю вартість покупки. Над гаражами було кілька кімнат. Майкл переобладнав їх під дві квартири — одну для свого шофера, а другу — для квартирантів. Остання й досі стояла порожня, і Джулія запропонувала Томові найняти її. Це було б просто чудово.
Вона могла б навідуватися до нього на часинку, коли він повертався з контори, а іноді — після вистави, і ніхто про це нічого не знав би. Там вони могли б почувати себе цілком вільно. А як це приємно — розставляти меблі, чіпляти штори! В Джулії за останній час зібралося безліч зовсім не потрібних речей, і якби Том погодився хоч дещо взяти з них, то зробив би їй велику послугу. А решту вони купили б разом. Томові, звичайно, дуже хотілося б мати власну квартиру, але він вважав, що може тільки мріяти про неї; квартирна плата, хоч і не дуже висока, була все ж таки йому понад силу. Джулія це розуміла. Вона розуміла також, що, якби запропонувала йому з цією метою гроші, він з обуренням відмовився б. Але вона все ж таки сподівалася, що під час двотижневої відпустки в безтурботній обстановці на березі річки їй пощастить зламати його надмірну делікатність. Джулія не сумнівалася, що зуміє переконати його в тому, що, приставши на її пропозицію, він, власне, зробить їй послугу. «В такій ситуації потрібен не примус, а привід», — думала вона і з нетерпінням чекала появи Тома в Теплоу. Як це буде чудово^— вранці йти разом з ним на річку, а по обіді сидіти у садку! А оскільки в Теплоу буде й Роджер, то Джулія твердо вирішила, що протягом цих двох тижнів вона не дозволятиме собі ніяких дурниць з Томом, бо це було б просто непристойно. Та все одно це буде справжнє раювання — проводити поруч нього майже весь день! А коли вона виступатиме в денних спектаклях, Том розважатиметься з Роджером.
Але все склалося зовсім не так, як сподівалася Джулія. Їй навіть на думку не спадало, що Роджер і Том можуть заприязнитися. Між ними була різниця у п’ять років, і на думку Джулії, — якщо вона взагалі думала про це, — Том мав дивитися на Роджера як на такого собі зеленого підлітка, дуже милого, звичайно, але не більше ніж підлітка, до якого треба ставитися як до молодшого, який має бути в тебе на побігеньках і якому ти кажеш: «Іди пограйся», коли не хочеш з ним морочитися. Роджерові сповнилося сімнадцять. Це був симпатичний хлопець з рудуватим волоссям і блакитними очима — оце,, власне, й усе, що можна було про нього сказати. Природа не наділила його ні материною жвавою і мінливою вдачею, ні батьковою вродою. Джулія вже встигла трохи розчаруватися в ньому. На всіх дитячих фотографіях він був такий гарненький. А виріс — і став флегматиком: завжди замкнутий, погляд очей серйозний. Власне, коли як слід до нього придивитися, то єдине, чим він міг похвалитися, — це гарні зуби й волосся. Джулія, звичайно, дуже любила його, але ніяк не могла прогнати від себе думку про те, що він якийсь нудний. Коли вони залишалися вдвох, час минав дуже повільно. Вона виявляла жвавий інтерес до речей, які, на її думку, мали, його цікавити, — скажімо, заводила розмову про крикет і таке інше, але ці теми чомусь не запалювали його. І Джулія взагалі почала побоюватися, що син її не дуже розумний.
«Звичайно, він ще молодий, — заспокоювала вона себе. — Може, з роками зміниться». Відтоді, як Роджер вступив до Ітону, Джулія рідко бачилася з ним. Під час канікул вона була зайнята у вечірніх спектаклях, і він гуляв з Майклом чи з кимось із приятелів, а в неділю вони грали з батьком у гольф. Якщо ж її запрошували кудись на ленч, вона взагалі не бачилася з ним по два-три дні підряд, за винятком тих кількох хвилин уранці, коли він заходив до її спальні. Шкода, звичайно, що Роджер не залишився отим гарненьким хлоп’ям, яке гралося в її кімнаті, не заважаючи їй, і коли його фотографували, всміхалося в об’єктив, обіймаючи її за шию своєю маленькою ручкою. Зрідка Джулія відвідувала його в Ітоні. Їй було приємно, що у нього в кімнаті висіло кілька її портретів. Вона помічала, що кожен її візит до Ітону викликав неабиякий, фурор і містер Брекенбрідж, у чиєму домі Роджер мешкав, ставився до неї з підкресленою повагою. Коли почалися канікули, Майкл із Джулією вже були в Теплоу, і Роджер приїхав просто туди. Джулія обцілувала його з ніг до голови. Та син чомусь виявив меншу радість від зустрічі з ними, ніж вона сподівалася. І взагалі він став якийсь стриманий, немов утратив усю свою наївність, змужнів.
Роджер сказав Джулії, що після різдва хоче залишити Ітон — мовляв, там він більш нічому не навчиться, — і поїхати на кілька місяців до Відня. Там він підучить німецьку мову, а потім повернеться й вступить до Кембріджського університету. Майкл хотів, щоб син обрав собі військову кар’єру, але той категорично відмовився, хоч іще не вирішив, ким буде. І Джулія, і Майкл з самого початку побоювалися, що він захоче стати актором, але Роджера, очевидно, це не приваблювало.
— І добре, бо з нього однаково нічого не вийшло б, — казала Джулія.