— Що ви хочете цим сказати?
— Чуття ритму у вас майже бездоганне. Цього не навчаються, з цим народжуються. І це набагато важливіше. Ну, то давайте розмовляти конкретно. Я розпитував про вас. І з’ясував, що ви вільно володієте французькою, а тому вам дають ролі з ламаною англійською мовою. Так ви далеко не підете.
— Нічого іншого мені не пропонують.
— І ви готові скніти все життя на цих ролях? Та ви ж скоро нічого іншого вже просто не зможете грати, — публіка не сприйматиме вас! Другорядні ролі — ось що вам залишиться. Щонайбільше двадцять фунтів на тиждень і змарнований великий талант!
— Мене ніколи не залишала надія, що колись мені дадуть справжню роль!
— Колись? Коли ж саме? А що, як через десять років? Скільки вам зараз?
— Двадцять.
— Скільки вам платять?
— П’ятнадцять фунтів на тиждень.
— Неправда. Вам платять дванадцять фунтів, і щоб я здох, якщо це не більше, ніж ви заслуговуєте. Вам ще треба вчитися і вчитися. У вас банальні, невиразні жести. Ви ще не знаєте, що кожен жест мусить щось означати. Ви не знаєте, як примусити глядача подивитись на вас, перш ніж ви почнете говорити. Ви зловживаєте гримом. Для вашого обличчя що менше гриму, то краще. Невже ви не хотіли б стати зіркою сцени?
— Хто б відмовився?
— То переходьте до мене, і я зроблю вас найкращою актрисою Англії. У вас добра пам’ять? Мусить бути добра, — ви зовсім молода.
— Гадаю, що за дві доби я можу вивчити будь-яку роль.
— Досвід — ось чого вам бракує. І вам потрібний першокласний художній керівник, тобто я. Переходьте до мене, і щороку гратимете в двадцяти нових ролях. В п’єсах Ібсена, Шоу, Баркера[13], Зудермана[14], Хенкіна[15], Голсуорсі. Ви наділені справжнім магнетизмом, але не знаєте, як ним користуватися. — Він посміхнувся. — Бо якби знали, то ота стара відьма, ваша прима, вигнала б вас із трупи в одну мить. А ви повинні навчитися брати глядачів за горло й казати їм: «Ану, ви, негідники, дивіться на мене! І не смійте зводити з мене очей!» Ви повинні навчитися панувати над публікою. Якщо у вас немає цього хисту, то ніхто його вам не прищепить, а якщо він у вас є, то вас можна? навчити користуватися ним.
Кажу вам, у вас є всі задатки великої актриси. Я абсолютно переконаний у цьому!
— Я знаю, що мені бракує досвіду. Звичайно, я обміркую вашу пропозицію. Може, й справді перейду до вас на один сезон.
— До дідька в пекло! Невже ви гадаєте, що я можу за один сезон зробити з вас актрису? Невже ви гадаєте, що я вибиватимуся з сил тільки заради того, щоб ви пристойно зіграли у мене кілька ролей, а потім перелетіли до якоїсь третьорядної комерційної трупи в Лондоні? Дзуськи — не на такого натрапили! Підпишемо контракт на три роки, я покладу вам вісім фунтів на тиждень, і ви в мене працюватимете, як віл.
— Вісім фунтів на тиждень! Та це ж абсурд. На такі умови я не можу пристати.
— Можете, можете. Більше ви не варті й більше не одержите.
Джулія вже три роки виступала на сцені і за цей час багато чого навчилася. Крім того, Жанна Тебу, яка ніколи не була суворою моралісткою, поділилася з нею деякими вельми корисними секретами.