— Певна річ, ми сподіваємося, що з нього вийде хороший актор, — сказала місіс Госселін. — Нам не зовсім подобалося, що він обрав собі сценічну кар’єру; бачте, і по моїй, і по батьковій лінії у нього всі. предки були військові. Але він ні про що інше й слухати не хотів.
— Авжеж, я цілком розумію вас.
— Тепер, звісно, на це дивляться не так, як за часів моєї молодості, але ж він все-таки народився джентльменом.
— О, в наш час акторами стають дуже достойні люди. До них тепер ставляться зовсім інакше.
— Мабуть, що так. Я дуже рада, що ви приїхали до нас. Перед вашим приїздом я трохи нервувала. Боялася, що ви будете вся розмальована і… надто галаслива. А тепер бачу: той, хто не знає вас, нізащо не подумав би, що ви актриса.
(«Ще б пак. Недарма ж я, хай йому чорт, останні дві доби граю роль невинної пастушки!»)
Полковник кінець кінцем настроївся на жартівливий лад і кілька разів грайливо ущипнув її за вушко.
— Ах, ви не повинні фліртувати зі мною, полковнику, — вигукнула вона, даруючи йому чарівну посмішку. — Те, що я актриса, ще не означає, що зі мною можна так поводитися.
— Джордже, Джордже! — посміхнулася місіс Госселін і додала, звертаючись до Джулії: — Він завжди любив позалицятися.
(«Боже, мої справи йдуть дуже добре!»)
Місіс Госселін розповіла їй про Індію — як їй доводилося звикати до всіх отих кольорових слуг; щоправда, товариство там чудове — виключно офіцери й колоніальні чиновники. А взагалі вона не почувала себе там, як удома, і яке це було щастя знову ступити на англійську землю!
У понеділок після свят вони мали повертатися до Міддлпула, бо того вечора у них був спектакль. По обіді в неділю полковник Госселін заявив, що йде до свого кабінету писати листи; за кілька хвилин місіс Госселін і собі вибачилася — мовляв, їй треба піти на кухню. Коли вони залишились удвох, Майкл підійшов до каміна і, ставши спиною до вогню, запалив сигарету.
— Тут таке одноманітне життя; сподіваюсь, ти не помирала з нудьги?
— Ну що ти! Я жила, мов у раю.
— Ти дуже сподобалася моїм стареньким. Вони просто закохані в тебе.
«Бог свідок, яких зусиль це мені коштувало», — подумала Джулія, але вголос сказала:
— Звідки ти знаєш?
— Ну, цього не можна не помітити. Батько сказав мені, що ти поводишся як справжня леді і анітрішечки не схожа на актрису, а мати каже, що ти така розумна.
Джулія опустила очі, немов приголомшена щедрістю цих компліментів. Майкл ступив крок до неї і зупинився, їй спало на думку, що він зараз схожий на вродливого молодого лакея, який прийшов найматися на роботу. Він явно хвилювався, що з ним бувало не часто. Серце їй закалатало.
— Джуліє, люба, давай одружимось!