Незбагненне серце, том 1

22
18
20
22
24
26
28
30

— Цим разом вам вдалося переконати мене, докторе. Ось вам моя рука: завтра їду з вами до тих там...

Ігорів нахилився і поцілував руку, яку вона йому подала.

Марта встала з фотеля, наче виросла.

— А тепер, панство, хочу розваги!

У відповідь хтось заграв на фортепіано.

— Ох, тільки не танці! Я ж і так ледве ноги пересуваю... Завтра знову мене чекає подорож... Що це? Не знаєте вже нічого іншого, крім танців? Постривайте... Придумайте щось... до ранку ще так далеко... Панство, пригадаймо собі старі часи й забавимося у — фанти... Давайте завернемо час на десять літ назад... Пане докторе, ви збираєте фанти.

Ігорів став на середині. Перед ним півколом посідали сімнадцять мужчин і жінок, що хотіли завернути час на десять літ.

— Приходжу до корчми й жадаю вина. Ага, «вино»! Панно Іро, фант.

— Приходжу до корчми...

— Приходжу до корчми й жадаю пампушка... Пані Марто, фант!

— Що ж я вам дам за себе? Шпильок до волосся не ношу, пояска при сукні не маю... Хіба дам вам перстень... Прошу лише обережно, бо перстень цей вам не «пам"ятка» якась, а майно.

Фантів назбирали повний капелюх Ігорева. Тепер приходить черга на викуп фантів. У залі робиться гаряче. Хтось навстіж відчинив вікно у сад. Відчиненими вікнами напливають наче «старі часи» до зали...

Дорослі жінки, як підлітки, зі сміхом та вереском ухиляються від «програних» поцілунків. Мужчини, уклоняючись дамам, виконують глибокі, до сміху церемонні рухи. Зовсім так, як колись. Пригадують старі, забуті товариські фрази...

Давні знайомі пригадують свої імена й починають звертатися по імені. Старі часи!

Нараз Марта гукає:

— Де мій фант? Що з моїм фантом?

Ігорів сягає рукою до капелюха. Персня немає. Ігорів сміється:

— Ваш фант хтось викрав, Мартусю. Мусите згодитися на викуп, який він сам призначить.

Сміх облітає всю залу.

— Викуп мусить бути гідний заставу!