– А бігме, що ні! Я добре знаю, що се був Ілія! – відповіла зажурено й зітхаючи Домніка.
– Та як же він тобі снився? – випитувала неспокійно пані писарева. Обіцяний їй у дарунку рушник здавався вже втраченим.
Домніка вповідала:
– Я була ніби десь у городі. Не в панськім, а в якімсь іншім, чужім, і там було дуже гарно й зелено. Крізь нього вела одна вузенька стежечка.
Вона, Домніка, робила в городі, ніби пересаджувала щось. Притім снилося їй, що поглянула на стежку й погадала собі: «На тій стежці добре босому ходити. Вона така чиста й гарна, мов шовковим віником зметена».
– Оце погадала я собі. І коли я собі оце гадаю, дивлюся нараз, а на стежці стоїть склянка з водою. А потім дивлюся, а стежкою переходить якийсь пан. Він не рушив склянки з водою і пішов дальше.
«Оцей тобі не подасть склянки», – подумала я собі, бо я все про тото думала. І нараз побачила я перед собою дурного Ілію.
«Пий пиво», – каже він мені й подав велику склянку пива, таку, на яких іде в місті по дві, і які я все для свого пана приносила. Я відвернулася від нього і сказала: «Пий ти собі сам пиво: я не п"ю пива!» На те каже він мені: «Здійми накривку зі склянки й подивися, що там є!»
«Ти брехун, Іліє! – кажу я йому. – У склянках від пива нема води!»
«Подивися, заки скажеш, що я брехун! – каже він на те мені. – Чи я тебе багато разів оббріхував? Чи я тебе оббрехав, як казав, що маю кусень поля під лісом коло Григорія, Рахіриного тата? (А він поле має, пані писарко, – додала побіжно Домніка.) Чи я брехун?»
На те підношу я накривочку від склянки, а в ній – вода.
«Можеш випити ту воду! – каже він. – Вона свіжа та й чиста, а відтак підемо в танець».
А я взяла склянку і випила воду. Випила що до крапельки. Відтак дивлюся за ним, а дурний сміється: «Ти добре зробила», – каже. Коли я на нього хотіла насварити, дивлюся, а його вже нема. На тім місці, де він стояв, стоїть лише велика бочка з дощівкою. Відтак виділа я ще багато-багато склянок, виділа зелені дерева в саду й інші речі – і се було все.
– А чоловіка не виділа вже жодного більше? – допитувалася журливо писарка. – Пригадай собі! Уві сні забувається дуже часто не одно!
– Скажіть мені, що з сього має бути? – питалася замість усього дівчина.
– Кажу… чоловіка не виділа більше жодного? – повторила своє питання пані писарева.
– Ні, не виділа нікого більше! – відповіла смутно дівчина. Вона дивилася безрадно на писарку й мовчала.
– Але ти якогось пана бачила, Домнічко!
Домнічка здвигнула глумливо плечима.
– Та що мені з того прийде? Він не подав мені води, та й вже пан не засватає мене!
ebooksa