Вихрестившися, стала побожною християнкою, ходила щонеділі до церкви, а в її спальні горіла без перерви перед святою Богородицею лампадка.
Чи голосну славу здобула собі своєю хитрістю, чи штукою вгадування з карт – було трудно сказати, одначе річ була певна, що як з інтелігенції, так і з інших класів тиснулися до неї люди роями. З найвчаснішого ранку до пізньої ночі товпилися в її кімнатах люди, а вона, одних випускаючи, а інших впускаючи, ворожила невтомимо.
Між двома малими, щільно ослоненими кімнатами знаходилася мала кухонька, і присутні в правій кімнаті ніколи не знали, кого приймала в лівій. В кухні сиділи селяни, зворушені самим святочним ожиданиям. Пріли з нетерпеливості або оповідали собі взаємно свої клопоти, задля яких з"явилися у славної ворожки.
З"являлися тут і люди з далеких околиць, ждучи не раз і по півднини, поки їх допущено досередини. Вона подавала ради в недугах, у найприкріших процесах. Її втаємничувано в найглибші родинні тайни. А вже найбільшим була порадником в любовних справах.
Зверху незначне, замаргане мешкання, що лежало в жидівськім сусідстві, було внутрі незвичайно симпатичне. Переважно в півсвітлі держані кімнати бували взимі приємно огріті, поміст застелений грубими килимами, а попід стінами стояли вигідні софи. Посередині кождої кімнати стояв стіл, округ нього крісла, а на столі – карти.
Колись убога жидівська сирота, ходила тепер у неділю і свято в шелестячім штивнім шовку, а в її так званім салоні пишався дорогий фортеп"ян.
Не дивота.
На подвір"ї, особливо ж вліті й у днях торгу, стояли віз коло воза, а на них сиділи стурбовані люди, вижидаючи нетерпеливо поклику до славної сліпої ворожки.
Постійний сумерк кімнати, палаюча лампадка при іконі Пресвятої Богородиці, вокруг таємна тишина – творили майже магічний вплив на засумовані присутні душі. Зжурені ґаздині-матері, поважні господарі кланялися низько перед нею, цілуючи з почестю її руки, і оповідали широко та докладно свої клопоти. Тоді потішала їх ласкавими, надійними словами, казала сідати за стіл і розкладала карти… Мала неописану вправу в розкладанні карт. Вилітали їй уже самі з її білих, ситих рук та укладалися на столі в кружало. Відтак ставала говорити, прижмурюючи око і гугнявим голосом.
Говорила скоро й наказувала людям уважати на її слова, бо у неї був час дорогий. Від часу до часу звертала своє око (друге було напівприжмурене й не бачила на нього нічого), остре, сиве око на слухача, звіщала йому його будучність і подавала ради. Майже поголомшені, опускали слухачі кімнату.
Коли було більше присутніх, розділяла їх на дві кімнати й ходила на відміну від одних до других. Тут були густо завельоновані[236] пані, несміливі, делікатно повбирані дівчата й молоді люди з глумливим усміхом на устах та зворушеним поглядом.
– Пощо ви прийшли до мене, коли не вірите моїм словам? – спитала вона одного молодого чоловіка, якого усміх поразив її. – Бог сам дав мені сей хліб у руки, і я не винна тому, що ворожу. Я ані одної душі не силую і не кличу. Всі приходять із власної волі. Ви також із власної волі приходите! Ви можете собі йти, мені однаково, чи буду вам ворожити, чи ні, зрештою, – додала з вигребущим поглядом на вираз його лиця, – зрештою, ви дуже зжурені й неспокійні!
І справді, він був дуже зжурений і неспокійний.
Рік-річно давала на служби щедрі дари й тішилася у священиків великим поважанням і протекцією.
Перед нею спинилася тепер Домніка. Зібрала свої останні грошенята, що осталися їй ще з закупна, і поспішила сюди, як уже не раз робила давніше, коли не могла з собою в чім-небудь упоратися.
Смеркалося, і у ворожки горіло вже світло. Мусила ждати, доки ворожка не впорається з двома паннами, яких застала у неї, і доки вони не опустять цілковито хати. Відтак приступила до неї. Ворожка змірила її проникливим поглядом від голови до ніг.
– А чого ж ти хочеш? – спитала. – Мені здається, ти вже була раз у мене!..
– Так, уже кілька разів! – відповіла дівчина тихо й несміливо задля погляду ворожки. – Сьогодні знов приходжу!
– З чимось іншим?
– Так!
ebooksa