Добру хвилю витріщався на нього, відтак підняв руку, погладив молоде обличчя, з якого зникла остання крапля крові, а відтак, обернувшися нараз до людей, кликнув:
– Він неживий!
Якийсь голос спав молотом на нього:
– Неживий!
Його руки скорчилися досередини, він оглянувся з цілковито блудним поглядом, і його голова почала сильно трястися.
Одна жінка з розбурханим волоссям окружала зойками неустанно віз, неначе шукала за чимось. Її погляд, надслухуючий, був звернений до себе, і вона вистогнувала приглушеним, ледве чутним голосом ім"я помершого.
Се була Марійка.
І знов страшна хвилина мовчання.
Нараз підняв старий бистро голову, і його погляд перебіг вигребущо по всіх присутніх.
«Хто був убивця його сина?»
– Де Сава? – спитав.
Всі оглянулися. Сави не було.
Опустив голову на груди й не сказав більше ні слова. Його лице пожовкло, уста задубіли, а серце неначе стихло.
Хтось із гурту зітхнув тяжко, а один голос сказав побожно, з притиском:
– І Богові треба чогось доброго!
Кілька голосів повторило ті слова.
Потім настала мовчанка, й усе рушило наперед із місця. Поволі, обережним кроком тягнули бурі свій тягар…
Отець і мати тримали руки на голові помершого, за ними воліклася крок у крок тяжка тишина…
XX
Коло хати Івоніки товпилися люди. Жандарі, жиди, чоловіки й жінки, чужі і знайомі, і всі гуторили: