- Я нічого про це не говорив. Я думав, ви все скоро дізнаєтеся, і я хотів, щоб люба мати пораділа своєму дню народження. Дік в Територіальному відділку. Його негайно викликають. Це буде довга і жахлива війна. Ніхто не може сказати, що станеться з будь-яким з нас.
- О, як жахливо!
- Діка можуть вбити, або мене можуть вбити. Зараз не час думати про себе. Французи не готові, і ми не готові. Німці підуть на все, щоб вирвати швидку перемогу. Ми всі будемо в цьому брати участь, всі чоловіки і жінки в країні.
Мей спробувала взяти себе в руки, але не змогла. Вона почала плакати. Він м"яко поклав руку їй на плече.
- Може бути, що я був не дуже хорошим чоловіком. Бідолашна Мей. Я хочу, щоб ви була щаслива. Але чи не здається вам, що зараз настав момент, коли ми повинні забути про наші особисті інтереси? Я збираюся попросити вас заради вашого ж блага, заради всіх нас, почекати до закінчення війни. Тоді, якщо ви все ще будете тієї ж думки, я обіцяю, що зроблю все що можу аби надати вам вашу свободу настільки швидко наскільки буде можливо.
Вона глибоко зітхнула. Вона була розбита.
- Дуже добре, Роджере. Я зачекаю.
- Знаєте, люба, вам доведеться внести свою частинку, як і усім іншим.
- Буду рада допомогти.
- Ви можете відкласти це в глибині своєї свідомості, що я дуже сильно кохаю вас і завжди буду кохати, і немає нічого в світі, чого я хочу більше, ніж вашого щастя.
- Крім перемоги у війні? - іронічно посміхнулася вона.
- За винятком цього, так, - серйозно відповів він.
І з цією відповіддю вона побачила, що він більше не думає про неї. Вони сиділи мовчки.
- Чи не краще вам піти і відвідати свою матір? - сказала вона нарешті. - Якщо ви повернетеся сьогодні ввечері після обіду, у вас не буде іншого шансу поговорити з нею.
- Так, думаю, я маю піти.
Він неохоче відірвався від своїх роздумів і піднявся на ноги. Він на мить подивився на Мей; його очі були холодними, а губи тонкими. Вона знала, про що він думав: він був роздратований, що саме тоді вона внесла в його життя ускладнення, яке могло відвернути його від невідкладних справ, з якими йому належало розібратися. Це була не її провина; якби він тільки сказав їй раніше, що війна неминуча, вона б не заговорила. Вона б принаймні зачекала, щоб побачити, що станеться. Вона зітхнула. Вона припустила, що було б нерозумно очікувати, що в такій жахливій кризі її щастя буде здаватися йому особливо важливим. І, звичайно, її щастя не мало ніякого значення ні для кого, крім неї самої - і Діка.
Роджер попрямував до дверей, але, вже збираючись відкрити їх, вернувся. Він видав легкий смішок, і коли він заговорив, це було в тій яскравій, веселій манері, в якій він звик говорити. У той момент це, безумовно, вразило її.
- О, я мало не забув. Я вам теж привіз маленький подарунок з Варшави. Як тільки я це побачив, я зрозумів, що це якраз те, що вам сподобається.
Він дістав з кишені невеликий згорток, загорнутий в тонкий папір, і, розв"язавши його, простягнув їй довгий золотий ланцюжок незвичайної обробки.
- Якщо тільки мені не зраджує око, він старовинний.
ebooksa