- Чому ви не скинули його зі сходів? - весело розсміявся Роксем.
- Чесне слово, я був майже готовий. Я ніколи більше не буду дружити з нижчими верствами; вони завжди дозволяють собі вольності з вами.
У цей момент в кімнату увійшла Вінні. Канонік Спретт сказав їй, що повідомив Роксему про цей сумний випадок. Вона кинула на свого відданого закоханого зворушливий погляд, і думка про те, що вона так боялася образити його, в тисячу разів посилила його пристрасну ніжність.
- Ви не сердитеся на мене, любий?
- Тому що божевільний хоче одружитися з вами? Чому, я і сам це хочу зробити.
- Чудово! Чудово! - засміявся канонік. - Але серйозно, я не думаю, що у нього все в порядку з головою. Знаєте, його сестра в божевільному притулку. Я сподіваюся, що ви не отримаєте ніякого безглуздого листа від нього.
Роксем не зводив очей з Вінні і навряд чи слухав тривіальну тему.
- Якщо я його отримаю, воно потрапить прямо в кошик для сміття, - легковажно відповів він.
- Цілком правильно, - сказав канонік. - Цілком правильно!
Він тактовно залишив закоханих самих.
Кілька днів потому лорд Спретт виявив, що одягнувся на півгодини раніш для званої вечері, на яку він збирався. Він вирішив пройтись вниз по Пікаділлі. Вечір був чудовим, і він привітно поглядав на багатолюдну вулицю. Заключення дня залило сцену золотом, яке, здавалося, було пожбурене з божественних рук, жестом великим і вільним. Натовп, що мчав уздовж тротуарів, веселі омнібуси та карети, купалися в багатій розкоші. Вони були схожі на магічні речі, все світло і рух, побачені живописцем, який міг творити чудеса. Лорд Спретт привітав себе з тим, що всі його співвітчизники були дуже забезпеченими і, вочевидь, не хвилювались жахливими подробицями. Він підготувався насолодитись чарівним світом взагалі та святом попереду зокрема.
- Я з кожним днем почуваюся молодішим, - пробурмотів він. - Клянусь Юпітером, якщо Теодор не буде слідкувати за своїми словами, я ще й одружусь і викину його з наслідування титулу.
Так може фантазія середнього віку в червні легковажно звернутися до закоханих зобов’язань.
Несподівано він впізнав Бертрама Рейлінга, який швидко йшов до нього. Вони зустрілися, і соціаліст, побачивши його, відразу почервонів; потім він міцно прикував погляд до лорда Спретта і з великим роздумом проігнорував його. Старший чоловік посміхнувся і знизав плечима. Він хотів поговорити з Бертрамом і був абсолютно байдужий до його очевидної несхильності. Він розвернувся і з деякими труднощами наздогнав його.
- Чому, в біса, ви ходите з такою швидкістю? - він пропихтів, дещо задихавшись.
Він фамільярно взяв Бертрама за руку. Але юнак зупинився і різко звільнив себе.
- Що ви хочете?
- Просто трохи поспілкуватися. Давайте прогуляємось у парку протягом п’яти хвилин.