— Записки не підшивали до справи. Я її нікуди не посилав. Хотів лише налякати Гауґена, щоб він видав себе.
Вістінґ не був певний, чи добрі такі методи й чи вони законні, але йому це не подобалося.
— Я прослухав усі твої розмови з Гауґеном, — вів далі Стіллер. — їх ще переведуть у письмовий вигляд, але там є все потрібне прокуророві для закриття справи.
Вістінґ кивнув.
— Лише один момент не дає мені спокою, — Стіллер переплів картонні «вуха» коробки. — Наче й не стосується суті справи, та все ж… Ідеться про запакований подарунок для Надії, який її бабуся привезла з Парижа і який родина не бажала розгортати, доки не знайдеться донька. Можна довідатися, що було в тому пакунку?
Вістінґ усміхнувся. Він розумів, куди хилить Стіллер. Не було ніякого подарунка з Парижа. Цю історію Вістінґ вигадав, щоб розворушити Мартінове сумління, підштовхнути його до зізнання.
— «Слово чи дія», як у дитячій грі, — Стіллер зняв коробку зі столу. — Ідеться ж про досягнення мети, хіба ні?
Вістінґ склав записку.
— Куди тепер попрямуєш? — запитав він. — Маєш уже нову справу?
— До Бергена, — відповів Стіллер. — Там сидить у в’язниці один тип, який горить бажанням розказати, як сімнадцять років тому вбив людину і закопав труп.
Вістінґ відступив крок убік, пропускаючи Стіллера до дверей.
— А що в тебе? — поцікавився Стіллер. — Є щось нове? Якась велика справа?
Вістінґ похитав головою. Вперше за тривалий час його письмовий стіл був цнотливо чистий.
Примітки
1
Економічна поліція.
2
Орендатор. — Прим. перекладачки.
3
Натяк на роман автора «Печерна людина» (2012). —
ebooksa