Ліне не підводила голови від ноутбука.
— Я думав, ти вже поставила крапку в своїй писанині, — промовив Вістінґ.
— Це — інше, — відповіла Ліне.
— Я слухав останній подкаст, — сказав Вістінґ і похвалив її за добру роботу. — Шкода, що серія урвалася так скоро.
Він знав про заплановані шість епізодів, але серія урвалася на третьому. Коли вийшов останній подкаст, справу вже розкрили.
— Нове замовлення? — запитав він, кивнувши на ноутбук на доньчиних колінах.
— Дослідження родоводу, — Ліне підвела голову. — Ми ж маємо у нашому роду якогось Стіллера. Думала, що Адріан Стіллер наш далекий родич, але, як виявилося, ні. Навіть трохи шкода, — усміхнулася вона. — Бо він багатий і не має спадкоємців.
Вістінґ теж усміхнувся.
— Схоже, що «Стіллер» навіть не є його справжнім прізвищем, — розповідала Ліне. — У його роду немає нікого з таким прізвищем. Батьки мали прізвище «Палм». Вони живуть у Південній Африці. Він завжди називався Адріаном, а прізвище змінив, коли йому виповнилося двадцять років, і він повернувся до Норвегії, почав навчатися у Вищій школі поліції.
Ліне обернула ноутбук монітором до батька.
— Та є в його історії дещо інше, дуже цікаве. Його дівчина зникла, очевидно, її убили.
Вістінґ вражено округлив очі.
— Так, у Південній Африці, коли Стіллерові було вісімнадцять. Я саме в цьому й копирсаюся. Її так і не знайшли, і справи не розкрили. І ось тепер, через вісімнадцять років, він працює в норвезькій
— Я не надто добре його знаю, — відповів Вістінґ. — Однак дуже сумніваюся. Ніколи не чув цієї історії, тож думаю, що він воліє її не згадувати.
— Стіллер ще в місті?
Вістінґ кивнув.
— Так, маємо з ним зустрітися трохи пізніше. Ще залишилася незакінченою деяка паперова робота.
Ліне задумливо дивилася в монітор. На екрані — фото газетних сторінок, начеб англійською.
— Мушу спершу накопати більше інформації, а тоді вже його запитаю про згоду на інтерв’ю, — сказала вона.
88
ebooksa