— Сто метрів, — рапортував Гаммер.
У поліцейській рації щось сказали, але Вістінґ не розчув.
— Він не зупиняється! їде далі! — скрикнув Гаммер.
Стіллер вилаявся. Його дуже голосно було чути в телефоні, певно, ближче нахилився до мікрофона пристрою «вільні руки».
— Куди він пре?! — вигукнув Стіллер.
— Гауґен уже й раніше їздив цією дорогою, — сказав Вістінґ. — Минулого разу йому забракло сміливості. Він їде до будинку Ганни й Юахіма Кроґів, щоб розповісти, що трапилося з їхньою донькою.
Стіллер знову вилаявся. Вістінґ чув, як той гупнув кулаком по кермі.
— Він озброєний і ментально нестабільний, — нагадав Вістінґ. — Є хтось поблизу, щоб його перехопити?
— Звертає з автостради на Гайстад, — повідомив Гаммер. — Буде біля будинку за дві хвилини.
Чутно було схвильовані перемовини по рації. Вістінґ розумів, що його позиція найліпша, але й він не встигне вчасно.
86
Вістінґ випередив усіх. Дістався пункту призначення за чотири хвилини й одинадцять секунд.
Він попросив водія повільно проїхати повз будинок родини Кроґів. Залізні ворота відчинені. Сірий пікап Мартіна Гауґена стояв на подвір’ї. Навколо ані душі.
Вістінґ повідомив про це колег, а сам звелів молодикові за кермом розвернутися і стати на узбіччі на п’ятдесят метрів нижче вулицею.
— Що робимо? — запитав Евен.
— Зачекаємо на підкріплення.
Хлопець кивнув, ніби саме цих слів й очікував.
За три хвилини з’явилися Адріан Стіллер і Нільс Гаммер. Вістінґ подякував хлопцеві й відчинив дверцята авта, щоб вийти.
— Можеш собі вже їхати, — сказав він.
— А можна залишитися? — попросив Евен.
ebooksa