Вони завернули на порожнє подвір’я. Вістінґ трохи постояв з увімкненим двигуном. Будинок мав такий самий пустельний вигляд, як і ввечері напередодні. Чи, може, таки щось змінилося? З його місця видно було світло у витяжці над кухонною плитою. Вістінґ не міг сказати напевне, але світла над плитою вчора не пригадував.
Він відчинив дверцята й вийшов. Адріан Стіллер теж вийшов з іншого боку авта. Дощ трохи стих, але зовсім ущухати не збирався.
— Дім мав такий самий вигляд і двадцять чотири роки тому? — запитав Стіллер, опершись на відчинені дверцята.
— Більш-менш, — кивнув Вістінґ.
Він ступив кілька кроків у бік гаража. Перед воротами гаража начеб можна було розрізнити свіжі сліди коліс.
Тієї миті вхідні двері відчинилися, і на поріг вийшов Мартін Гауґен. Кішка ластилася йому до ніг.
— Привіт!
Мартін перевів погляд з Вістінґа на Стіллера.
Вістінґ мовчки кивнув у відповідь.
— Ми просто так заїхали. Хотіли подивитися, чи ти вдома.
— Я був кілька днів у літньому будиночку, — пояснив Мартін Гауґен. — Хотів полатати дах, бо протікає.
— А я приїжджав учора.
— Бачив, що ти дзвонив. Зайдете?
Вістінґ похитав головою.
— Ми лише на хвилинку зазирнули, — сказав він і рушив до авта. — Заїду ближче до вечора, якщо ти не проти.
— Чудово! Я нікуди не вибираюся.
Адріан сів на своє місце й хряснув дверцятами. Вістінґ невизначено змахнув рукою на прощання і сів за кермо. Мартін Гауґен якийсь час постояв у дверях, а тоді зайшов досередини, залишивши кішку надворі під дощем.
12
Коли Вістінґ виїжджав на асфальт, ворота гаража в садибі навпроти посунули догори, відчиняючись.
— Стайнар Вассвік, — сказав він, вітаючись з чоловіком, який стояв на порозі гаража з масною від оливи ганчіркою у руках. — Коли читатимеш справу, тобі трапиться його ім’я. Тоді він теж мешкав тут.
ebooksa