— Це внутрішня справа «групи ДН», — відповів він і звернувся до Вістінґа: — Його вже оголосили в розшук?
Вільям Вістінґ заперечно похитав головою.
— У нього немає нікого з близьких родичів.
Стіллер двічі клацнув кульковою ручкою. Першої миті він подумав, що зникнення Гауґена створить додаткові труднощі, але тепер йому спало на думку, що, навпаки, відкриє більше можливостей. Зникнення Мартіна Гауґена дозволить цілком легально обшукати його дім. Офіційно — задля пошуку підказок, куди він міг подітися, та водночас можна було, не висуваючи підозри, понишпорити, чи не знайдеться доказів його причетності до викрадення Надії Кроґ. Сумнівно, що їм пощастить хоч щось знайти через стільки років, однак спроба була варта спроби.
— Ви повинні офіційно подати його в розшук, — звернувся Стіллер до Крістіне Тііс, бо це було в її компетенції як поліцейського прокурора.
Крістіне кивнула.
— «Справа Кроґ» зачекає, доки з’ясується місце перебування Мартіна Гауґена й чому він зник, — сказала вона.
Вістінґ згорнув свого нотатника, показуючи тим, що він готовий полишити нараду.
— Я відкрию кримінальне провадження, — сказав він і обернувся до Гаммера. — Можеш відстежити його телефон?
— Звичайно.
Гаммер записав номер телефону.
— Крістіне забезпечить тобі кабінет, — обернувся Вістінґ до Стіллера. — Скидається на те, що ти затримаєшся тут на кілька днів.
— Хто поїде до нього додому? — запитав Стіллер.
Вільям Вістінґ допитливо глянув на нього.
— Я так розумію, що ти хотів поїхати з нами? Виїжджаємо за чверть години…
11
Вістінґ зміг нарешті сісти за кермо аж через двадцять п’ять хвилин. Офіційно подавши Мартіна Гауґена в розшук, він ще скоренько наґуґлив інформації про Адріана Стіллера. Хотів знати, що за людиною був цей слідчий з Кріпоса, Головного управління поліції, і чим він займався раніше. Щось було в ньому жорстке, шкарубке. Він намагався поводитись коректно, і від того здавався надто стриманим, хоча водночас був доволі приємним та доброзичливим. Загальне враження — людина, яка не щира до кінця.
У поліційній базі даних інформації знайшлося небагато. Адріан Стіллер, 36 років, народився в Оппеґарді, тепер мешкав у районі Осло — Ґрюннерльокка, на вулиці Сайльдюксґата. Неодружений, співмешканки теж не мав. Історія зміни адрес показала, що багато років він провів у Південній Африці, потрапив туди підлітком, а додому повернувся двадцятирічним юнаком. Можливо, золотисто-брунатний колір його шкіри родом саме з Африки.
Внутрішня поліцейська мережа мала лише стандартні дані. Ім’я Стіллера з’являлося здебільшого у списках учасників різноманітних післядипломних курсів. Своєю спеціалізацією він обрав техніку ведення допиту й керівництво розслідуванням. Найновіше оновлення інформації стосувалося початку його роботи в новоствореній «групі ДН». Вістінґ, як виявилося, знав у цій групі багатьох досвідчених фахівців, і йому було дивно, що вони відважилися доручити розслідування справи нікому не відомому новачкові.
Адріан Стіллер, перш ніж пристебнутися паском безпеки, трохи відсунув назад сидіння.
ebooksa