— Що таке В-14? — запитав Тюле.
Лаборантка, здавалось, розсердилася, що в розмову втрутився сторонній голос.
— У мене зазначено, що це волосина з лобка, — відповіла вона.
Стіллер розплився в широкій усмішці.
— Ура! Ми його маємо! Веґард Скоттемюр був біля станції і загубив там свою волосину.
— Маєте вже результати перевірки найновіших проб з насосної станції? — поцікавився Вістінґ. — Їх надіслав Еспен Мортенсен для порівняння з ДНК-профілем зниклого чоловіка.
— Щойно отримали. Я пізніше зателефоную Мортенсенові.
— Хоч натякніть!
— Є збіг, — відповіла Ґітте вже не таким офіційним тоном. — Проби F-1 і F-2 належать Симонові Мейєру.
— Металевий кант і підлога, — пробурмотів сам до себе Вістінґ.
Жінка на іншому кінці не розчула його слів.
Стіллер вимкнув динамік і приклав мобільний до вуха.
— Дякую за дзвінок, — сказав він.
— Отже, Симон Мейєр помер на станції, — підсумував Аудюн Тюле, коли Стіллер поклав слухавку.
— Ймовірно, ми маємо свідка, — промовив Стіллер. — Я їду в Колботн, ще раз поговорю з Веґардом Скоттемюром. А ви тут закінчуйте.
Він протиснувся повз колег з тісної комори. Тюле тим часом знову взявся до кусачок. Почувся металевий хрускіт перекушеної дужки замка на важкому ящику. Вістінґ підняв покришку.
Ящик був майже порожній. На дні лежало кілька хромованих мотоциклетних деталей, реєстраційний номер і техпаспорт. Тюле вийняв мішечок з сухим листям марихуани й класичним мундштуком для куріння гашишу.
— Нічого цікавого, — буркнув він, кидаючи мішечок назад у ящик.
Вістінґ опустив покришку. Доки ламали замок, він на мить уявив собі, що в ящику вони знайдуть тлінні рештки Симона Мейєра.
64
ebooksa