Стіллер рушив за ним. Веґард Скоттемюр сидів у боксі зі скляними стінками. Літня клієнтка вже збиралася йти.
— До тебе відвідувач, — сказав службовець з інформації.
Скоттемюр визирнув з бокса, зустрівся зі Стіллером поглядом, і на його обличчі майнула якась тінь приреченості. Він випровадив клієнтку. Стіллер зайшов у бокс і зачинив за собою двері.
— Добрий день, — привітався він, сідаючи.
Скоттемюр лише кивнув.
— Ви були не зовсім чесні зі мною, — сказав Стіллер.
Скоттемюр стрепенувся, наче обурившись.
— Але я нічого більше не знаю.
— Гадаю, ви збрехали, ніби зійшли з маршруту, щоб відлити. Ви цілеспрямовано звернули до насосної станції. Мали там зустріч?
— З ким?
— З коханцем.
Обличчя Скоттемюра пополотніло. Стіллер розповів, як криміналісти дослідили місцевість навколо станції і знайшли сліди сексуальної активності між двома чоловіками.
— Одним із них були ви. Мені треба знати, хто ваш партнер.
Скоттемюр похитав головою, але не для того, аби заперечити слова Стіллера.
— Це вже не має значення. Він давно помер.
— І все ж… Я мушу знати ім’я.
Скоттемюр задумався.
— Він був одружений. Я не хотів би заплямувати пам’ять про нього.
— Ми розслідуємо зникнення людини як можливу справу про вбивство. Вам доведеться назвати ім’я, — наполягав Стіллер. — Або зараз мені, або згодом, на допиті в суді.
Веґард Скоттемюр схопив ручку, перебирав її у пальцях.