Потайна кімната

Сміх стих. Чоловік різко шарпнув Ліне зі стільця.

— Показуй! — скомандував він і штовхнув її до дверей.

Ліне впала на підлогу, але зіп’ялася на ноги, сподіваючись, що Амалія не вийде зі своєї кімнатки.

— Мамо! — знову покликала дівчинка.

— Почекай! — гукнула Ліне. — Я зараз прийду, моя маленька!

Чоловік боляче штурхнув її межи плечі. Ліне знову ледь не втратила рівновагу, але дійшла до сходів. Вона відводила страшного дядька подалі від донечки.

— Он там! — сказала Ліне, показуючи на двері підвалу.

Чоловік натиснув на клямку.

— Замкнено… Де ключ?

— У тата.

Чоловік відступив крок назад, вивчаючи двері. Замок простенький, до нього підійдуть будь-які хатні ключі. Він потягнув Ліне за собою до туалету, зазирнув на двері зсередини. Ключа не було. У дверях гардеробної, де висіли неходові на щодень речі — зимові куртки, лижні штани та інший одяг, — ключа теж не було.

Чоловік потягнув Ліне назад до підвалу, спробував виважити двері плечем. Сигналізація спрацює, щойно він виб’є двері. Це може налякати Амалію, але може прогнати зловмисника й попередити батька. Та, з іншого боку, зовсім не відомо, як зреагує бандит на те, що вона його не попередила про алярм.

Він заніс ногу для удару по дверях.

— Сигналізація, — застерегла Ліне.

— Що ти сказала?

— Усередині сигналізація.

— Знаєш код?

— Ні, — збрехала Ліне.

— Але гроші там?

Ліне кивнула.