Якщо форма раку в Ліси Клаусен мала генетичне походження, то могла б уразити й онуку. У цьому, мабуть, пояснення, чому Бернгард Клаусен не позбувся грошей після загибелі сина. Сім’я була для нього понад усе. Трюгве Юнсрюд теж так сказав, передаючи їй фотографію батька і сина.
Події біля насосної станції почали вимальовуватися перед її внутрішнім зором: засмучений, поринувши у депресивні думки, Бернгард Клаусен прогулюється над озером Єршьо. Бачить Ґюдіма, який заносить на станцію пластикові сміттєві мішки, але сам залишається непоміченим. Ґюдім замикає двері і їде геть. Цікавість змушує Клаусена добути ключ зі схованки. Він потрапляє до приміщення станції і знаходить гроші.
Ліне вже хотіла зателефонувати Вістінґові й поділитися думками, але потік свідомості не відпустив. Якщо Бернгард Клаусен справді забрав гроші, то й у зникненні Симона Мейєра винен теж він. Саме на це й натякав анонім у листі до генпрокурора.
Усе раптом набрало логічних обрисів. Пояснення лежало на поверхні, хай і складалося з окремих уривчастих фрагментів. Та коли Ліне все правильно посортувала, відразу проявився взаємозв’язок.
Вона почала вбирати думки в слова, записувати їх на папері. Зібрані докупи факти, сформульовані в конкретні речення, доводили, що Бернгард Клаусен і був убивцею Симона Мейєра. Ніби тінь від хмари посувалася убік, освітлюючи їй відповідь на запитання, де заховане тіло. Відповідь крилася у фактах, які вона вже зібрала. Знайдене тіло Симона Мейєра стало б остаточним доказом того, що вона думала в правильному напрямку.
Ліне покинула недописане речення і почала нишпорити в паперах та нотатках, розсипаних на столі. Звук, що долинув з нижнього поверху, змусив її завмерти. Вона так захопилася своїми експериментами, що не помічала нічого навколо. У будинку хтось був…
70
Чулися наче кроки.
Ліне прислухалася, затамувавши подих. Так, кроки… Скрипнула п’ята сходинка на сходах. Вона завжди скрипіла. Хтось піднімався до неї нагору.
Рука намацала телефон. Вона нечутно зсунулася зі стільця.
Той, хто піднімався нагору, шукав її. Сходи вели на піддашшя з коридорчиком і чотирма кімнатами: ванною, її старою дівчачою кімнаткою, де зараз спала Амалія, колишньою братовою кімнатою і тією, де вона перебувала цієї миті.
Ліне зняла код з телефону, водночас роззираючись у пошуках сховку або якогось знаряддя, щоб оборонитися.
Нічогісінько.
Великий палець ковзнув по тріснутому екрану. Навпомацки набрала 112.
Вона чула, як пішли гудки, але часу на повідомлення вже не залишилося. Пройму дверей заповнила собою постать чоловіка в чорних спортивних штанах, футболці, рукавичках і балаклаві на обличчі.
Ліне відступила крок назад. Наткнулася на офісне крісло і вперлася спиною в письмовий стіл. Вона чула, як на іншому кінці відповіли. Ліне обережно опустила мобільний на сидіння крісла, сподіваючись, що оператор зрозуміє, що відбувається, і відстежить дзвінок.
Чоловік зайшов у кімнату.
— Чого тобі треба? — запитала Ліне.
Голос виявився слабшим, ніж вона очікувала.
Чоловік не відповів, підійшов до крісла, скинув телефон на підлогу й розтоптав ногою, а тоді рвучко сіпнувся до неї.
ebooksa