Отож він винайняв для Терези помешкання, куди вона мусила перевезти оту свою тяжку валізу. Йому хотілося піклуватися про неї, захищати її, тішитися її присутністю, та в нього не було геть ніякого бажання міняти спосіб свого життя. Тим-то й не хотів він, щоб хтось дізнався, що вона в нього спала. Сон удвох був злочинним доказом кохання.
З іншими жінками він ніколи не спав. Там було легко: він приходив до них і міг піти коли завгодно. Ситуація ставала делікатніша, коли вони приходили до нього і він мусив пояснювати, що після півночі відвезе їх додому, бо потерпає від безсоння і не може заснути, коли поруч інша людина. Це майже відповідало істині, проте головна причина була гірша, і він не зважувався зізнатися у ній своїм подругам: коли любощам наставав край, його охоплювало непереборне бажання лишитися самому. Прикро було б прокинутися посеред ночі біля сторонньої людини; вставати вранці удвох було б для нього відразливим; не хотілося, щоб хтось чув, як він чистить зуби у ванній, а перспектива спільного з кимсь сніданку геть його відвертала.
Тому Томаш страшенно здивувався, коли прокинувся і побачив, що Тереза міцно тримає його за руку! Він дивився на неї й насилу тямив, що ж сталося. Згадував про години, що їх вони пробули разом, і йому здавалося, наче він вдихає пахощі якогось незнаного щастя.
Відтоді вони вже наперед тішилися тим, що спатимуть разом. Можу навіть сказати, метою статевого акту був для них не оргазм, а той сон, що наставав після нього. Надто ж вона не могла спати без нього. Якщо Терезі траплялося залишатися у помешканні, яке він винайняв для неї (що чимраз більше перетворювалося на алібі), вона всеньку ніч не могла стулити очей. А в його обіймах засинала наче після маківки, хоч яка збуджена часом бувала. Він тихенько розповідав казочки, які вигадував для неї, або й просто молов усілякі нісенітниці, шепотів заспокійливі або кумедні слова, які знай повторював і повторював. У Терезиній голові ті слова оберталися невиразними мареннями, які потім заступав сон. Томаш цілком панував над її сном, і вона засинала тієї хвилі, яку для неї обирав він.
Коли вони спали, Тереза трималася за нього, як і тієї першої ночі: міцно стискала його зап’ястя, палець або гомілку. Якщо треба було встати і не збудити її, він удавався до хитрощів. Помалу вивільняв пальця (зап’ястя, гомілку) з її долоні, і вона починала прокидатися, бо навіть уві сні пильнувала, щоб він нікуди не подівся. Щоби вона заспокоїлася, він замість свого зап’ястя підсовував якийсь предмет (згорнуту в качалку піжаму, пантофлю, книжку), і вона те знову міцненько стискала, наче то була частина його тіла.
Якось він приспав її і, коли вона вже майже поринула в сон, але ще могла відповідати на запитання, сказав: «Гаразд, тепер я піду». «Куди це?» — запитала вона. «Іду!» — суворо сказав він. «Я з тобою!» — відказала вона і сіла на ліжку. «Ні, я не хочу. Я назавжди йду», — сказав він і подався зі спальні до виходу. Вона звелася з ліжка і, мружачись, побігла за ним. На Терезі була сама лише коротка сорочечка, а під нею — нічого. Обличчя її було незворушне, без емоцій, та порухи жваві. Він вийшов у коридор (спільний для інших мешканців будинку) і зачинив двері в неї перед носом. Тереза рвучко розчахнула їх і пішла за ним, певна у напівсні, що він хоче піти назавжди й що вона повинна його затримати. Томаш спустився поверхом нижче, зупинився і зачекав. Вона підбігла до нього, вхопила за руку й повела назад, у ліжко.
Томаш думав собі: злягатися з жінкою і спати з нею — це дві пристрасті, що не лише відрізняються між собою, а й суперечать одна одній. Кохання знаходить вияв не в бажанні кохатися (це бажання поширюється на незліченну кількість жінок), а в бажанні спати удвох (і це стосується тільки одної жінки).
7
Якось уночі Тереза почала стогнати крізь сон. Томаш збудив її, та, побачивши його обличчя, вона з ненавистю сказала: «Геть! Геть звідси!» Згодом розповіла, що їй наснилося: вони були десь разом зі Сабіною. Якась величезна кімната. Посередині ліжко, не ліжко, а справжнісінька театральна сцена. Томаш звелів їй стати в кутку, а сам почав кохатися зі Сабіною. Вона дивилася на них, і те видовище завдавало їй нестерпних мук. Щоб заглушити душевний біль фізичним, вона заганяла собі голки під нігті. «Це було так боляче!» — сказала вона, стискаючи кулаки, наче її пальці й справді були поранені.
Він обійняв її, і помалу, безперервно тремтячи, Тереза заснула в його обіймах.
Коли наступного дня Томаш згадав про той сон, йому дещо спало на думку. Відчинив шухляду в столі та дістав Сабінині листи. За хвилю він знайшов такі рядки: «Мені хотілося б кохатися з тобою у майстерні, наче на сцені театру. Щоб довкруги були люди і щоб вони не мали права наблизитися. Але щоб вони не могли відірвати від нас очей…»
Найгірше, що на тому листі була дата. То був нещодавній лист, написаний тоді, коли Тереза вже довгенько мешкала в Томаша.
— Ти порпалася у моїх листах! — докірливо вигукнув він.
Замість того щоб виправдовуватися, вона відтяла:
— Авжеж! Можеш витурити мене з хати!
Але він її не витурив. Він бачив, як вона стоїть у кутку, заганяючи голки під нігті, притулившись до стіни Сабіниної майстерні. Він узяв її руки в долоні, погладив їх, притулив до вуст і поцілував, наче на них залишалися сліди крови.
Та відтоді все наче повстало проти нього. Не було такого дня, щоб вона не дізналася чогось нового про його потаємні любовні походеньки.
Спершу він усе заперечував. Коли ж докази стали занадто очевидні, спробував довести, що його полігамне життя нітрохи не заважає коханню до неї. З логікою в нього було сутужно: він то заперечував свою невірність, то виправдовував її.
Якось телефонував одній приятельці, щоб призначити побачення. Коли розмова скінчилася, зі сусідньої кімнати до нього долинув дивний звук: наче хтось уривчасто цокотів зубами.
Виявляється, Тереза прийшла до нього, а він і не почув. Вона тримала в руці пляшечку зі заспокійливими ліками, ковтала їх просто зі шийки, рука тряслася, і зуби цокотіли об скло.