— Може, так і було. Ти від якогось часу став страшенно неуважний. Завжди поспішаєш, дивишся на годинник, тож і не дивно, що забуваєш надіти шкарпетку.
Він уже ладен був узути черевик на босу ногу.
— Надворі холоднеча, — сказала Сабіна. — Я дам тобі панчоху!
І простягнула модну тоді довгу білу сітчасту панчоху.
Він чудово знав, що то помста. Сабіна заховала шкарпетку, щоб покарати його за те, що він зиркав на годинник під час любощів. Надворі була холоднеча, тож йому довелося послухатися її. Він подався додому, на одній нозі в нього була шкарпетка, а на другій — закасана до щиколотки біла жіноча панчоха.
Це була безвихідь: для коханок він був затаврований своєю негідною любов’ю до Терези, а для Терези — ганебним тавром стосунків із коханками.
11
Щоб погамувати Терезині страждання, він побрався з нею (нарешті відмовилися від найманого помешкання, де вона й так давно вже не жила) й подарував їй цуцика.
Мати його була породи сенбернар і належала Томашевому колезі. Батько — сусідський вовкодав. Нікому ті малі байстрюки не були потрібні, а колезі шкода було їх убивати.
Обираючи з-поміж цуценят, Томаш знав, що ті, кого він не візьме, муситимуть померти. Він був наче президент республіки, що має чотирьох засуджених до смерті, а помилувати можна лише одного. Врешті він узяв одне цуценятко, сучечку, тулуб у неї був як у вовкодава, а голова як у її матері, сенбернара. Приніс цуценя Терезі. Вона взяла його, пригорнула до грудей, і воно відразу ж обдзюрило їй блузку.
Потім треба було якось те щеня назвати. Томаш хотів, щоб з імені було зрозуміло, що це тільки Терезин пес, і він згадав книжку, яку вона тримала під пахвою, коли приїхала до Праги без попередження. Запропонував назвати пса Толстой.
— Не можна давати таку кличку, — сказала Тереза, — бо це сучечка. Ліпше назвати її Анна Кареніна.
— Ні, Кареніною її не можна називати, — заперечив Томаш. — У жодної жінки не може бути такого кумедного писка. Ліпше Каренін. Авжеж, Каренін. Саме таким я його завжди й уявляв.
— Якщо ми зватимемо її Каренін, чи це часом не збурить її сексуальності?
— Може, і збурить, — сказав Томаш. — Адже сучечки, яких господарі прозивають псячими іменами, часом схильні до лесбійства; або — мають часом лесбійські нахили.
Найцікавіше було те, що Томашеві передбачення справдилися. Зазвичай сучечки більше прихиляються до господаря, а не до господині, але з Кареніним сталося навпаки. Він страшенно полюбив Терезу. Томаш був дуже вдячний йому за те. Він гладив його по голові й казав:
— Маєш рацію, Кареніне, саме цього я від тебе й чекав. Якщо не можу впоратися сам, ти повинен мені допомогти.
Та навіть із допомогою Кареніна не зміг він зробити Терезу щасливою. Це стало зрозуміло днів за десять після окупації його країни російськими танками. То був серпень 1968 року; директор клініки в Цюриху, з яким Томаш познайомився під час міжнародної конференції, щодня телефонував йому зі Швейцарії. Він боявся за Томаша й умовляв його виїхати, обіцяючи роботу у своїй лікарні.
12
Томаш майже без вагань відхилив пропозицію швейцарського лікаря, і зробив він це задля Терези. Йому здавалося, що вона не захоче виїхати. Втім, перші сім днів окупації Тереза перебувала в якомусь трансі, що радше скидався на щастя. Вешталася вулицями з фотоапаратом і роздавала іноземним журналістам негативи, за які вони мало не чубилися. Якось була геть розперезалася і почала фотографувати офіцера, що цілився з револьвера у демонстрантів, її затримали й запроторили на ніч у російську комендатуру. Погрожували розстріляти, але, щойно вийшовши на волю, вона повернулася на вулицю і знову взялася фотографувати.